Ната в книжкових світах

Ви забили? Забули? А я вам напамʼятаю, що обіцяла показати найкращу книжку року. Ну точніше, одненькою не обійшлось, але вже як вийшло😁В 2025 році я прочитала 115 книжок, з них:11 аудіо104 паперові85 книжок іноземних авторів30 українських72 книжки були написана жінками 41 книжка чоловіками2 книжки змішані збіркиGoodreads і Fable кажіть шо топ жанром у цьому році було фентезі🐉Найактивнішими місяцями по кількості прочитаного були січень та лютий, де я читала по 11 книжок, а потім я завела блог🤭🥇Топ 5 видавництв по прочитаним книжкам виглядають так:🌟 Віват 27 книг —абсолютний лідер, сама в шоці шо так багато🌟 Всл 12 книжок — дуже дякую, що так багато від видавництва є в аудіо форматі й з ВСЛ у нас аудіо любов🌟 Небо 11 книг — непогано, але цього року хочу читати книжок від Неба більше🌟 Лабораторія 8 книг —абсолютний шок, я якось навіть не зрозуміла як я стільки начитала, але дуже тішусь, бо люблю це видавництво🌟 Жорж 6 книжок — в цьому році в мене курс на Вбивцебота однозначно буде більшеОт така вийшла цікава пригода. На дворі нинька 13 січня, тому з підсумками однозначно треба завершувати. Дякую, всім хто був зі мною цей рік, ви й так знаєте, що я вас дужу лублу♥️

Дим - Міла СмоляроваЗбірка оповідань Міли Смолярової має дуже влучну назву, що чітко передає суть творів: вони дійсно як дим. Деколи це тонка димка, через яку наша реальність здається химерною й якоюсь неправильною; іноді це дим від сигарет, яким затягуєшся до кашлю після того, як виходиш покурити й переварити все те, що тобі розповіли; іноді це дим на попелищі, бо події оповідання залишили за собою пустку; а іноді це дим кільцями, який випускає твій дідусь, щоб повеселити тебе малу в перервах між розповідями якоїсь байки.Але в мене не одразу склалось з цією книгою. Перший підхід до неї був невдалий: за анотацією я чекала викрученої на максимум містики, повного нерозуміння того, що відбувається, та магічного реалізму. Але перші оповідання аж занадто життєві, проблеми героїв оголені, як нерв, бʼють своєю відвертістю, а іноді навіть викликають неймовірну огиду. Тому я трошки відклала читання, бо мені дуже сподобалося, як пише авторка, і не хотілося псувати враження про текст через свої хибні очікування. І це було дуже правильне рішення, бо наступна спроба була успішнішою. Я вже знала, чого очікувати від книги, мене не збивали думки про те, чому ж Ріана — фантом і що таке IVibe, хоча якраз у другій половині збірки містицизму й магічного реалізму побільшало, і саме там нам дають відповіді на ці питання.Історії в книзі дуже різнопланові за змістом, тональністю, емоціями й обʼємом. Але мені сподобалося, що жодна з них не залишає байдужим: немає такого, що після перегортання сторінки вже й не дуже памʼятаєш, про що читав. І це показник чудової авторської роботи.Від мене книга отримує чотири задумливі лисички 🤔🤔🤔🤔 з пʼяти. Це гарна книга, якщо хочеться почитати щось на злобу дня й пережити різноманітній спектр емоцій й трошки порефлексувати над життям.#Redfox_прочитане📚 Ната в книжкових світах | Підписатись

Яка була неймовірна презентація книги «Шахмати для дебілів» — просто вау! Попри -11 за вікном, людей зібралося стільки, що в книгарні яблуку ніде впасти. Й зовсім не дарма – пана автора слухати одне задоволення.Перед тим як розповім детальніше, давайте про важливе: в тур пан Михайло поїхав для того, щоб зібрати на пікап своїм друзям-військовим, які зараз боронять нашу державу. Але сьогодні потреба стала ще актуальнішою, бо в місце, де проживають військові, прилетів снаряд і всі їхні речі згоріли. Закиньте пару гривень, бо збір йде дуже важко. Банка тутДуже цікаво було послухати історію «Шахмат»: перший раз вони були видані у видавництві «Факти», і тоді видавець сказав пану Михайлу, що він не влучив у жодну з аудиторій: для любителів його стилю книга занадто про шахи, а для любителів шахів — занадто художня 🤭 Для видання ВСЛ друга новела в книзі була значно переписана, додалося більше детективної складової та одна дуже важлива персонажка 🟢 Кому цікаво хто — маякніть у моментах, напишу. Також новел про доктора Падлюччо є чотири: крім опублікованих, є ще історія між першою й другою частинами та ще одна після «Хрустальної свиноферми». ВСЛ, а давайте, може б ви цейво… якось ну видали ще дві новели? А ще перевидайте бумласка «Шедеври вкраїнської класики» та «Шедеври світової літератури». Пан автор не проти, я питала 🤭Також говорили про суржик, й слова пана Михайла просто 🤌😌(деталі у відео)Було дуже тепло й класно, дружню атмосферу відмітив і сам автор, тому сподіваюся, що він обов’язково приїде до нас ще ☺️І ще раз нагадую про донат — хоч пару гривень, бо кожна важлива!

Я дуже чекала на цю книжку, бо ще наприкінці першої згадала, що тут ми маємо головного героя з дедді-іш’юз, а мене хлібом не годуй — дай щось таке почитати, або скажи, що твій батя спетляв за хлібом, коли тобі було п’ять років, і більше його ніхто не бачив, не кажучи цього прямо, хе-хе.Книжка розповідає про сина Боя — Девід Стонтона. Девід — успішний адвокат, людина раціональна й гостра на язик, але всередині в нього — пустка й повний розпач після дивної смерті батька. Ми опиняємося разом із ним у кабінеті терапевта в Цюриху. Звучить, можливо, дещо сухо, але Робертсон Девіс перетворює звичайні розмови на захопливий «детектив душі». Весь роман — це подорож углиб пам’яті, де минуле Девіда розбирають на деталі, як складний механізм.Найбільше мене зачепило те, як автор показує наші стосунки з іншими. Ми часто не бачимо людей такими, якими вони є насправді. Замість цього ми перетворюємо їх на персонажів власної драми: хтось стає для нас уособленням мудрості, хтось — об’єктом для виплеску прихованої люті, а хтось — ідеалізованим образом любові. Це книга про те, як ми «накидаємо» на близьких певні маски, часто навіть не усвідомлюючи цього.Навіть якщо ви ніколи не цікавилися психологією, ця історія заворожує своєю логікою оповідання та захопливою структурою у вигляді сеансів із психологом. Девіс показує, як хаос нашого життя, де події здаються випадковими (як той фатальний сніжок із першої частини), раптом вибудовується у чіткий візерунок. Він пише про це неймовірно легко: дотепно, з іронією та без зайвого повчання.Для мене «Мантікора» стала нагадуванням, що іноді героїзм — це не подвиги на очах у всіх, а відвага нарешті зняти маски з самого себе й чесно поглянути у власну внутрішню невідомість. Це ідеальний місток до фіналу трилогії, і тепер я з особливим передчуттям чекаю на третю частину — «Світ чудес».Звичайно, книга отримує від мене п’ять захоплених лисичок 😊😊😊😊😊 з п’яти. І, здається, тривожність з приводу того, що ця трилогія виявиться не такою шикарною, як коли я читала її вперше, нарешті покинула мій організм. Бо іноді вона навіть офігенніша, ніж у моїй пам’яті.#Redfox_прочитане

Давайте поговорим про «Буремний перевал»: роман про те, як усі одне одного ненавидять (і чому це геніально)Якщо ви досі думаєте, що «Буремний перевал» — це меланхолійна історія про ніжне кохання на фоні туманних пустищ, то у мене для вас погані новини. Це не «Віднесені вітром». Це герметичний, похмурий і максимально токсичний трилер, де всі персонажі — просто жахливі люди.Гіткліфф і Кеті — це справжній заповідник токсичності та нарцисизму. Їхнє знамените «У нас на двох одна душа» звучить не як романтична обітниця, а як психіатричний діагноз. Вони егоїстичні, мстиві й не шкодують нікого навколо. Гіткліфф взагалі поводиться як максильно мразотна і жорстока істота, якій хочеться побажати лише одного — горіти в пеклі. Але в тому й парадокс: хоча всі персонажі викликають огиду, відірватися від їхньої історії неможливо.Тут усе неймовірно похмуро й тісно. Весь світ героїв обиртається між двома маєтками, і виходу з цього замкненого кола немає. Це якась нескінченна циклічність страждань, де гріхи батьків стають спадком для дітей. Молодше покоління виглядає як духовні двійники своїх предків, які змушені розплачуватися за чужі помилки, навіть не знаючи всієї правди. Бронте створила неймовірно густу атмосферу: привиди, що плачуть у вікна крізь ніч, і дивна манера оповіді через треті руки, яка робить історію ще заплутанішою.Це класика, яка справді вражає, але не своєю «милістю», а тим, як вона б’є під дих. Це розповідь про те, як біль породжує ще більший біль, написана неймовірно красивою мовою. Книга отримує від мене чотири шоковані лисички з 😓😓😓😓 п’яти, бал я зняла просто так, як маленька недостойна помста цій історії за весь той емошинал демедж, що вона мені нанесла. Не дивлячись на це, я дуже раджу цю історію, навіть якщо ви будете ненавидіти кожного персонажа (а ви будете, повірте), ви гортатимете сторінки так швидко, ніби від цього залежить ваше життя. Просто беріть і читайте, це справжній емоційний розрив.#Redfox_прочитане

Лиходій року — чи писала я цю номінацію, щоб кудись вписати Віктора Вейла? Так, і що ви мені зробите? Віктор — це заноза в моєму серці. Він лиходій на 100%: злий, мстивий, абсолютно зламаний, але я обожнюю його. Пані Шваб вміє писати персонажів, які захоплюють, навіть якщо їхня мораль не те що сіра, а майже чорна, і Віктор — уособлення цього вміння.Квін року №1 — Ізвен із «Замку з кришталю». Абсолютно унікальна персонажка, яка за всі три частини жодного (тупо ЖОДНОГО) разу не впорола якусь дурню. Завжди вірна собі й своїм принципам. Її ріст та розвиток такий самий прекрасний, як її гострий язик, вміння за себе постояти та йти до мети. Я не відчувала жодного разу іспанського сорому щодо неї, і якби я обирала якусь персонажку як рольову модель — це однозначно була б вона.Квін року №2 — Мієчка Корвере. Яка шикарна, абсолютно шалена жінка! Мія — це просто пожежа, яка спалює все на своєму шляху, але за це ми її і любимо. Скільки разів я кричала в книжку: «Ну Міє, ну йоб твою наліво!», але чи стала вона менш прекрасною чи стала я від цього її менше любити? Ніт.Воїн року. З усіх вигаданих воїнів, про яких я читала цього року, Ярема з «Літопису Сірого ордену» — однозначно мій фаворит. Його принципи абсолютно чесні, його втома дуже зрозуміла й болюча, а його відданість справі заслуговує неймовірної поваги.Ось такі «персонажні» підсумки року вийшли. Розповідайте, хто вам запам’ятався, якщо ще не святкуєте!

Поки готую книжкові підсумки року, розповім вам про свою другу ціль на 2026-й (про першу я вже згадувала ось тут).Читати більше, ніж купуватиЗнаю, звучить дещо лячно🫣 Але мене справді непокоїть кількість непрочитаного на моїх полицях. І якби ж то була якась випадкова література, але це книжки, які я щиро хочу прочитати. Мені стає сумно від того, що вони просто стоять і припадають пилом.А нещодавно в TikTok я натрапила на відео Юлі Проліт, де вона поділилася своїми правилами щодо купівлі книжок:✨Купувати книгу, якщо збирається читати їх прямо зараз.✨Купувати книгу, якщо це продовження серії, яку колекціонуєш.Ця ідея мені дуже відгукнулася, тому наступного року хочу спробувати керуватися саме цим принципом. Додам від себе лише третій пункт: купувати новинки тих авторів, яких я збираю всі книжки. На щастя, цей список не такий великий, тож проблем виникнути не має.Звісно, я розумію, що не завжди вдаватиметься суворо дотримуватися цього правила. Інколи купівля нової книжечки — це справжня girl therapy та прояв турботи про себе. Проте загальну тенденцію купувати все підряд, з приводу і без, мені дуже хочеться змінити🌚Ну й раз ми вже всі тут показую: 🤍подаруночок на новий рік від подружки🤍купу усілякої краси яку зацінила пані котоадмінка. Це все дякую Віці й Ані які на останній в цьому році клуб по фентезі вирішили зробити всім подаруночки🫶🤍ну і ялинка, не дарма ж прикрашала. Мені дуже подобаються ці голубочки за мотивами голубів з Сам у дома 2, яких мені подарували друзі. А ще вони прикольні тим, що надруковані на 3д принтері й наче це вже поширена технологія, але я кожного разу в шоці😁

Прочитала цю масічку за один день. Це збірка оповідань та коротких замальовок на тему зими та Різдва. Більша частина історій розповідає про підлітків або про їхні родини. Сюжети дуже прості, але водночас щирі та світлі, з легкою ноткою смутку. На деяких моментах я навіть трохи просльозилася.У мене був запит — відпочити з цією книжкою, і вона на 100% із цим впоралася. Я просто читала по кілька історій між хатніми справами й навіть не помітила, як до вечора збірка закінчилася. Майже в кожному оповіданні згадується війна, але без важких подробиць, просто як наша буденність. І це так знайомо, проте водночас сумно. Крім війни, теми дуже підліткові: перші симпатії, непорозуміння з батьками, питання самореалізації, улюблені хобі, втрата та її прийняття.Єдине, що хотілося б більше глибини та пропрацьованості. Місцями історії здаються надто наївними (іноді навіть дивними через це). Але попри певну схематичність, книга залишила по собі теплий післясмак. Це ідеальне читання для тих, хто хоче «вимкнути» голову на кілька годин і зануритися в атмосферу зимового дива, навіть якщо воно зовсім крихітне й побутове. Якщо шукаєте чогось легкого під плед і какао — це непоганий варіант.#Redfox_прочитане

Є книги, які читаєш, а є книги, у які пірнаєш із головою. Проза Дженет Вінтерсон для мене саме така, вона — це як тепле море на світанку: чуттєва, магічна і залишає після себе приємне запаморочення. «Пристрасть» — це справжній епік у мініатюрі. На менше ніж 200 сторінках Вінтерсон розгортає полотно, де історія наполеонівських воєн переплітається з венеційськими легендами.Я оповідаю казки. Вірте мені 📚 Про що цей текст? Сюжет тут — це архітектура, на якій тримається неймовірна поетика. Ми маємо дві лінії, що врешті стають одним цілим: Анрі — молодий француз, який настільки вірив у Наполеона, що став його особистим кухарем. Це історія про те, як пристрасть до лідера (чи ідеології) може засліпити, а потім розбитися об холодні сніги росії.Віланель — донька венеційського човняра з перетинками на ногах (так, тут є магічний реалізм), яка грає в казино, перевдягається в хлопця і шукає своє серце. Буквально. Бо в цій книзі серце можна викрасти й заховати в банку.🐈Чому це чіпляє?💫Магічний реалізм, у який віриш. Вінтерсон геніально працює з вірою читача. Спочатку ти сприймаєш історії про перетинки на ногах чи «орлине око» священника як метафори. Але згодом авторка змушує тебе стати свідком цих подій. Це книга про те, як магія стає частиною повсякденної реальності, якщо мати мужність у неї повірити.💫Пристрасть як дзеркало. Для Анрі пристрасть спочатку була в релігії, потім у Наполеоні, і зрештою — у коханні до Віланель.💫Фокус на людській долі. Те, що авторка розкриває події наполеонівських війн через погляд кухаря, дуже зміщує акценти й робить цю історію дуже приземленою і реальною, у деяких сценах аж занадто.Це та книга, яку хочеться перечитувати. Мені здається, що в різному віці тут знайдуться різні сенси та акценти. Вінтерсон пише неймовірно лаконічно, але кожне речення — як коштовний камінь. Якщо ви любите тексти, де мова важливіша за екшн, але при цьому фінал розбиває серце, щоб зібрати його заново (сильнішим і з дрібкою магії), — «Пристрасть» вам ннада.Від мене книга отримує 5 зачарованих лисичок з 🗡🗡🗡🗡🗡 п’яти. Але варто зауважити: у книзі є кілька сцен, від яких мене майже фізично нудило. Вони пов’язані з насильством над жінками — ніяких графічних описів, але й без них вистачило. Також зараз ця історія може бути тригерною, бо хоч мова тут і йде про наполеонівську війну, все ж вона розповідається з погляду загарбників.А ще, слава всім богам, я нарешті потрапила в клуб до Сашка. З третього разу, але все ж😊 Маленькі спойлери: у січні клубу під його модераторством не буде, але в лютому на нас чекає грандіозний камбек із не менш грандіозною історією — «Орландо» Вірджинії Вульф. Тому можна починати готуватися потихеньку😍

Goodreads викатив підсумки року, а я порівняла їх з 2024, вийшло доволі цікаво😍Але раз ми вже всі тут зібрались, то давайте поговорим про книжкові цілі на 2026 рік: у мене їх дві й про кожну розповім окремо.Перша читацька ціль на 2026-й: Жодних цілей🌚Цього року я провела цікавий експеримент: хотіла прочитати 50 книг, а в результаті подолала позначку у 100. Це довело, що приділяючи читанню 2–3 години щодня, цифра «100» цілком реальна. Це було круто та захоплива, дуже прикольно у якості челенджу й чесно, я достобіса собою пишаюсь, проте 2026 рік хочу провести інакше.Чому я відмовляюся від читацької цілі на рік?🪿Підсвідомий тиск. Навіть якщо я не оголошувала гонку, особисто на мене цифри тиснули. Під кінець року мені здавалось, що я не встигаю й треба читати більше/швидше. Мене це стомлювало.🐱Уникання «товстунців». Бажання підтримувати темп змушувало відкладати об’ємні романи на потім, тим самим я не прочитала багацько фентезі, яке хотіла прочитати і мені через це сумно.Мій план на наступний рік:Я не буду рахувати прочитане в реальному часі. Зроблю лише два зрізи: наприкінці червня та наприкінці грудня. Самій цікаво, як зміниться мій вибір книг та що в кінці наступного року вийде начитати.Про ціль номер два розповім згодом☺️ А ви поки розкажіть чи ставили свою мету по кількості прочитаного й чи взагалі ставите її собі?