Саме тому мені важливо розібратися, як і навіщо жіночий гнів так наполегливо переводять у стереотип з «істерикою». Бо коли гнів стає «діагнозом», зникає головне — причина. Слово «істерія» має довгу й темну біографію. Воно виросло з уявлення про жіноче тіло як нестабільне й непередбачуване, ніби приречене на афективні збої за замовчуванням. У цій традиції жіночий біль, протест, страх, лють не читаються як реакція на те, що сталося, а сприймаються як «властивість» жінки. І це не метафора.Давньогрецькі міфи, які згодом сформували основу західної медицини, розповідали про матку, що мандрує тілом жінки, стискає її нутрощі й спричиняє напади — від задухи до божевілля. У «Тімеї» Платон описує її як «живу істоту в живій істоті», яка, коли довго не отримує свого «належного плодоношення», починає «блукати тілом» і блокувати дихання. Так, античний філософ фактично пояснював психосоматичні симптоми гінекологією. І ця логіка прожила довше, ніж сам Платон. А далі вмикається лінгвістична магія: «істерія» походить від давньогрецького слова hystera — «матка». Тобто буквально: коли жінці погано, винна не ситуація, не насильство, не виснаження й не світ, який тримається на її мовчанні. Винна матка. Ну, просто кажу, раптом ви не знали. Прекрасна Ірина Лазоревич написала чудову колонку, а Леся Мазанік намалювала картинку, яку я хочу поставити собі на аватарку, але не всі зрозуміють.