Редакторка

Декілька днів тому ми колективно згадували, коли стартував проєкт, що згодом став DIVOCHE.MEDIA. Виявилося, що це сталося 3 червня, 13 років тому.У журналістиці я, якщо рахувати від першої роботи, уже близько 20 років.Дуже стрьомна математика, якщо чесно. З точки зору розвитку людства це шлях від диктофона з крихітною пам’яттю та спеціального навушника для запису телефонних розмов до всіх можливостей ШІ.Рефлексувати про професію, сродну працю, важливість зробленого й запланованого я можу довго (і досить нудно), але рідко при людях.Від особистої потреби в серйозному ставленні до себе з боку інших до спокійної точки серйозного ставлення до себе від себе – довгий шлях. Коли вже не треба нічого доводити іншим, залишається щоразу щось доводити собі.Наприклад, що робота, яку я обрала так давно, досі драйвить і навіть радує.І я щиро захоплююся колегами, яких теж драйвить. Які створюють, пишуть, знімають, тримаються, відбивають потоки негативу й критики (бо здебільшого всі навколо знають, як правильно робити медіа), дискутують, діляться й підтримують одне одного.Проте весь мій шлях у професії ми говоримо про одне й те саме — про брак грошей у сфері. Студентки розповідають, що ще в університеті їх готують до цього безгрошів’я, а це не дуже надихає обирати журналістику.Не те щоб усе погано. Але й не те щоб дуже добре. У цьому є певна стабільність.Втім зараз у кожної й кожного є можливість підтримати незалежні медіа підпискою або донатом. Так, це дійсно має значення. Я, звісно, порадила б обрати DIVOCHE.MEDIA. Проте радує, що у вас є можливість обирати з багатьох крутих медіа. https://divoche.media/support/Фото 2017 року, здається.

Верховна Рада ухвалила за основу проєкт нового Цивільного кодексу.За словами голови ВР Руслана Стефанчука, нова редакція проєкту суттєво відрізняється від первинної, яку різко розкритикували правозахисники.Коментуючи результати голосування, Інна Совсун привітала «усіх з поверненням до срср». Депутатка також порівняла новий Цивільний кодекс із будівництвом в Україні утопічної держави Гілеад, вигаданої Маргарет Етвуд для роману «Оповідь служниці».«Найбільш дражливу норму про одруження в 14 років прибрали. Але дух закону від того не змінився. При цьому автори постійно апелюють до того, що його писали найкращі юристи країни. Є в цьому аргументі одна проблема: жити за ним будуть не тільки найкращі юристи, а й усі громадяни й громадянки України. І ці громадяни й громадянки давно вийшли за межі радянських уявлень про домострой, які намагаються видати за сучасні новітні ідеї у формі “доброзвичайності”. Ми інтегруємо країну в Євросоюз чи в якусь жахливу антиутопію?» — наголосила вона.@divochemedia

Я подивилася трохи інтерв’ю з Тарасом Тополею і це погане інтерв’ю.Гість не хоче говорити, інтерв’юрка трохи драматизує і загалом намагається витягнути щось, що спрацює.Це важко дивитися. Думаю, знімати теж було непросто. Але на YouTube багато різних інтерв’ю і це просто ще одне посереднє. Нічого унікального.Але далі починається дивне.Домовлялися про погодження інтерв’ю, але не погодили. Або погодили, але пізніше. Чомусь про інтерв’ю домовлявся адвокат, але на майданчику була команда, яка в моменті нічого не зробила.Марічка Довбенко говорить про погрози. Адвокат каже, що діяв на прохання колишнього друга і що умови були іншими. Тепер він пише довгі повідомлення про блокування, стандарти й інше (там ще треба розбиратися). Дуже заплутаний срач з купою скрінів. Якщо чесно, я проти погодження інтерв’ю. Але не вперше чую, що для YouTube це норма: інтерв’ю можуть не виходити на прохання гостей, бувають інтерв’ю за гроші (і гроші можуть бути з різних сторін) та інші домовленості.Якщо були прописані умови, їх варто дотримуватися. Якщо ні, але просили не підіймати тему, а її все ж підняли, і гість прямо сказав, що не буде про це говорити — то не зовсім зрозуміло, у чому проблема.

У центрі Києва відбулась акція протесту проти ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимира Бугрова.Учасники й учасниці мітингу тримали плакати «Нехай КНУ славиться здобутками, а не 105 авдиторією», «Бугрова на поліграф», «КНУ — не бордель», «З ректорату — за ґрати», «Make KNU Great Again» і порівнювали ректора з американським фінансистом, сексуальним злочинцем Джеффрі Епштейном.Від Бугрова вимагають прокоментувати відеозапис, що виклали в мережу в березні. На знятому в 105-й аудиторії Червоного корпусу КНУ (Центр вивчення творчої спадщини Івана Франка) відео чоловік, схожий на ректора, зафіксований під час дій сексуального характеру з ймовірно працівницею вишу.«Публічна і конкретна відповідь на конкретні питання: що відбувалося у 105 авдиторії, чиї там знайшли речі і хто зафіксований на відео. Готовність до незалежної перевірки. Якщо нема чого приховувати — час це довести. Публічна заява про готовність пройти незалежну ДНК-експертизу», — заявили студенти.@divochemedia

Менеджерка з партнерств у DIVOCHE.MEDIAМи шукаємо людину, яка допоможе нам будувати сталі співпраці, знаходити нові можливості для розвитку та монетизації. Це робота і з рекламними агенціями, і з брендами, і з громадськими організаціями, а також потенційно з грантовими проєктами.Ми розуміємо, що ця позиція поєднує функції редакторки, продюсерки та менеджерки з продажів. Тому бачимо її як спільну роботу на старті, щоб разом вибудувати процеси й чіткі зони відповідальності.Готові розглянути кандидаток без досвіду, але з мотивацією вчитися. Також відкриті до студенток.Що потрібно робити:•шукати й залучати нових партнерів (бренди, бізнеси, організації, донори) та підтримувати контакти з нашими постійними партнерами;•багато комунікувати (онлайн та офлайн), тож важливо це любити;•розробляти разом із командою комерційні та партнерські пропозиції (спецпроєкти, інтеграції, медійні кампанії) та адаптувати їх під запити партнерів;•координувати реалізацію проєктів — від першого контакту до звіту;•працювати зі статистикою та готувати звіти;•працювати як із меншими рекламними форматами, так і з більшими спецпроєктами.Потрібно вміти писати чіткі та переконливі листи, мати сильні комунікаційні навички та розуміти, як працюють медіа. Проте головне дотримуватися дедлайнів.Буде плюсом досвід роботи з медіа або креативними індустріями, розуміння digital-маркетингу, наявність власної бази контактів та досвід запуску спецпроєктів або кампаній.Локація Київ. Бажано мати ФОП. Якщо вам це цікаво, надішліть на [email protected]: коротку розповідь про себе (тексти, сторінки у соціальних мережах, блоги додавайте, якщо вони доречні до вакансії.), бажаний рівень оплати.

Українська жіноча історія — моя велика пристрасть. Це моя основа і моя підтримка.У збірці «Революціонерки», яку впорядкувала Настя Євдокимова, я прочитала невеликий спомин Харитини Кононенко, навіть писали про нього тут. Вона стала мені настільки близькою, що я пішла шукати про неї більше. А далі, що вже є частиною мого буття і роботи, шукати авторку, яка зможе про неї розповісти. Досить швидко я зрозуміла, що це має бути Тетяна Швидченко. Я була готова чекати на текст (цей і ще один, від якого в мене мурахи шкірою).Революційна юність Харитини в Києві, еміграція, Європа та Канада. Вона мала ступінь докторки права, писала для жіночої сторінки, підіймаючи незручні теми, очолила «Жіночу службу України». Це був міський осередок допомоги: безкоштовні їдальні, амбулаторія для бідних, дитячі притулки, курси домашнього господарства і медичної підготовки. Харчі збирали по навколишніх селах, прості гарячі страви для полонених і мешканців міста варили у великих казанах.Вся історія за посиланням. Я згадала, як у якомусь серіалі чи фільмі підлітка мала плакати своїх рольових моделей у кімнаті, когось на кшталт Вірджинії Вулф, вони говорили з нею. І я подумала, що дуже хотіла б, щоб у мене малої були такі українські рольові моделі. Харитина — одна з них.Вона казала посестрам, що багато хто не вийде звідти. Ті ж, кому судилося вижити, мають розповісти про все, що сталося. «На нашій крові повстане Україна», — тихо звучав її голос у задушливій камері рівненського гестапо.У жовтні 1943-го, коли з дерев опало майже все листя, сотні в’язнів вивели до місцевого урочища на розстріл. Серед них була і 43-річна Харитина Кононенко.

А тепер більш офіційно 💅Долучаюся до збору VETERANKA, тож вас прошу про донат.https://send.monobank.ua/jar/9bznTnpP8sЗбір є частиною кампанії «Жінки можуть все!», яка розповідає реальні бойові історії чотирьох українських військовослужбовиць у форматі коміксів.Героїнями кампанії стали операторка FPV-дронів бригади «Рубіж» НГУ Єва «Юнга», операторка БПЛА 37-ї окремої бригади морської піхоти Аня Тату «Ксена», командирка бойової групи наземних роботизованих комплексів (НРК) спецпідрозділу «ОМЕГА» Оксана «Оксі», командирка жіночого взводу БПЛА 141-ї окремої механізованої бригади Яна «Мультик».Збором я долучилася до команди «Хижачки» Єви «Юнги».Єва стала до лав ЗСУ у 18 років після закінчення школи. За перші півтора року служби їй вдалося знищити 250 ворожих цілей. Її суперсила — бачити у темряві та влучати в ціль, яка несе загрозу українським містам.VETERANKA збирає шість мільйонів гривень, які витратять на забезпечення мобільних груп ППО 37-ї ОБрМП ЗСУ та закупівлю дронів-бомберів Heavy Shot для бригади «Рубіж» НГУ.

Саме тому мені важливо розібратися, як і навіщо жіночий гнів так наполегливо переводять у стереотип з «істерикою». Бо коли гнів стає «діагнозом», зникає головне — причина. Слово «істерія» має довгу й темну біографію. Воно виросло з уявлення про жіноче тіло як нестабільне й непередбачуване, ніби приречене на афективні збої за замовчуванням. У цій традиції жіночий біль, протест, страх, лють не читаються як реакція на те, що сталося, а сприймаються як «властивість» жінки. І це не метафора.Давньогрецькі міфи, які згодом сформували основу західної медицини, розповідали про матку, що мандрує тілом жінки, стискає її нутрощі й спричиняє напади — від задухи до божевілля. У «Тімеї» Платон описує її як «живу істоту в живій істоті», яка, коли довго не отримує свого «належного плодоношення», починає «блукати тілом» і блокувати дихання. Так, античний філософ фактично пояснював психосоматичні симптоми гінекологією. І ця логіка прожила довше, ніж сам Платон. А далі вмикається лінгвістична магія: «істерія» походить від давньогрецького слова hystera — «матка». Тобто буквально: коли жінці погано, винна не ситуація, не насильство, не виснаження й не світ, який тримається на її мовчанні. Винна матка. Ну, просто кажу, раптом ви не знали. Прекрасна Ірина Лазоревич написала чудову колонку, а Леся Мазанік намалювала картинку, яку я хочу поставити собі на аватарку, але не всі зрозуміють.

🎙«Моєму сину Івану 16 років. Коли я вже ухвалила рішення [стати радницею президента України], Іван мені розповів, що вони з друзями, не українського походження, обговорювали це. Він мені сказав: «Якщо в майбутньому Канада буде змушена боротися за свій суверенітет, може, Україна нам допоможе». Інтервʼю з Христею Фріланд ми планували давно — звернулися з запрошенням, ще коли вона була міністеркою фінансів Канади. Але відбулося воно зрештою в Києві 24 лютого 2026 року. З початку цього року Христя Фріланд — радниця президента Зеленського з економічних питань. Наголошує, що вона є радницею поза штатом, тобто не отримує за це зарплатню. «Коли президент мені запропонував, я подумала: ну, Христю, якщо ти справді віриш, що українське питання є зараз ключовим питанням в цілому світі, у тебе є нагода спробувати допомогти, тоді треба спробувати». Під час підготовки до інтервʼю і роботи з відкритими джерелами в мене склалося враження, що рішення Фріланд у Канаді зрозуміли не всі. Ось тут, наприклад, можна навіть подивитися сатиричний скетч на Христю Фріланд від канадського суспільного мовника. Христя Фріланд — наполовину українка. Останні 10-12 років вона обіймала топ-посади в уряді Канади, була депутаткою канадського парламенту (там урядовці часто поєднують і те, і те). Це інтервʼю ми записали українською мовою. Запрошую до перегляду чи прочитання.ВІДЕОТЕКСТ

Значить ходила сьогодні на зустріч бізнесу та медіа, яку зробив Donbas Media Forum. Дуже сподобалося, так що аж покричала, але загалом я вже сама прийняла свою надмірну емоційність, тепер черга оточуючих. Але загалом це завжди трохи сумна історія, бо ми багато говоримо про цінності та партнерства, але менше не говоримо про гроші та комерційні розміщення (партнерські, нативні, рекламні — не суть) Цінності, до речі, часом дуже дорого коштують медіа. Оця історія про те, що нативка та спецпроєкти помруть, живе вже років сім, тому я скептична до будь-яких подібних розмов. Як і до того, що конкурси текстів на певну тематику — це підтримка медіа.Мене бентежить, що в цій розмові медіа не має ключової ролі, а ніби займає трохи нижчу позицію. Нібито бізнес говорить про партнерство, але звучить це як «ви нам винні щось там». Ми маємо класні кейси, класні співпраці й партнерства, хороші результати. У нас є класні пропозиції від брендів і дуже багато листів із дивними пропозиціями та «ми не розглядаємо комерційне розміщення».Знаходити спільні точки важливо. Як і заходити в партнерства, які передбачають рівність у розмові. І тут медіа теж варто себе поважати, оцінювати високо свою роботу та надавати певний рівень. Загалом думка про те, що медіа можуть стати частиною КСВ чи меценатства від брендів, мені теж цікава, але це ще складніша розмова. І улюблене — історія від агенції, що вони надіслали готовий матеріал, який просто має «почитати літредактор», і все. Це звучить як знецінення, бо редагувати, вичитувати, ставити, поширювати — це робота. Проте розмови про соціальні проєкти від фондів, які роблять бренди, теж дуже люблю. А ще люблю, коли закладено бюджет на агенцію, блогерів, а медіа можуть розмістити, бо це важливо, цікаво і щось там ще.