📚"Taiwan Travelogue", Yáng Shuāng-zǐIn the Christian Bible, when God said “Let there be light,” there was light. When I said, “Let there be vermicelli noodles, rice noodles, thick starch noodles, egg-drop udon noodles,” Chi-chan would light up the dining table with my fulfilled wishes. ⏺Видана у 2020-му книжка тайванської авторки прикидається перекладом з японської опублікованого у 50-х автофікшену письменниці Чізуко Аоями про її мандрівку до Тайваню 1938 року, коли острів був колонією Японської імперії. Слідкуйте за руками. Аояма згадує про проведений на острові рік, подорожі, їжу, та - що найважливіше - свої стосунки з місцевою перекладачкою, Ông Tshian-hóh, яку жінка називає Чі-чан.⏺Про що ця книга? Про підступність імперіалізму. Про монструозні апетити. Про нерівність та нездоланні розриви у сприйнятті. А також - про створення наративів та роль перекладу. Загалом, Вона багатошарова, мов цибулинка, і піднятих тем тут багато.⏺А ще тут цікаво (і багато, місцями навіть забагато, натщесерце краще не читати) говорять про їжу. Тут порушено питання кулінарії як складової культурного коду: у розповідях про те, як та чи інша справа потрапила на стіл до тайванців, нам ще й повідомляють чимало історії, зокрема історії колоніалізму.... the Empire’s coercive methods are unpleasant, but the beautiful sakura are innocent of any crime. ⏺З мета-елементами книга починає загравати практично одразу: ще у передмові нам повідомляють, що останній розділ книжки Аояма, швидше за все, вигадала (а може і ні). Це і задало мені тон читання: я постійно намагалася підтримувати скептицизм до наративу Аоями і не обманутися її гарними словами.⏺А не обманутися було важко - попри всі ті епізоди, коли її поведінка мене дратувала, у Аоями є якийсь грубуватий шарм; і доводилося моментами собі нагадувати, що між нею і умовною хорошеруською фуд-блогеркою, що влаштувала собі гастротур, скажімо, окупованим Кримом, різниця фундаментально невелика, хоч натягувати наші контексти і дурний тон. Аояма - легковажна жінка, яка, ретранслює більш тонку імперіалістичну пропаганду, на словах будучи противницею експансіоністської політики. Вона, публічно обурюючись, коли до Чі-чан ставляться як до служниці, з радістю приймає її ж побутове прислуговування; а також форсує їхнє зближення, сприймаючи непохитну ввічливість як підтвердження прихильності. Тож чи може бути справжня дружба між колонізаторкою та колонізованою? На думку Аоями, так. Але ми-то знаємо...I can’t write about the Southern Expansion Policy or things like that, but from time to time I do have to admit that the Empire has given rise to some wonderful things on this Southern Island. How should I put it? Like polishing raw stone into gleaming jade, I suppose. ⏺А от Чі-чан - вона ж Чізуру, Tsian-hóh, Chiēn-hò - так і лишає своє серце закритим для сторонніх, а почуття - схованими за незрушною маскою. Ми практично не бачимо справжню її, натомість мусимо задовольнятися образом, створеним Аоямою. Наскільки цей опис був правдивим (і що взагалі означає "правдивість" у контексті цієї історії), можна лише здогадуватися.⏺Наприкінці книги нас ще чекатиме серія "перекладацьких" (і насправді перекладацьких) післямов - і вони сповнили мене такого неймовірного суму. Тож я вдячна за реалістичну, тиху, побутову трагедію фіналу - будь-що інше я б сприйняла, як брехню і нещирість.No answer on whether she was angry or not. No intention of telling the whole truth.Just a smile that wasn’t a real smile. ⏺"Тайванський тревелог" - це повільна, неквапна історія без карколомних пригод чи різких сплесків емоцій. (Відвертої сапфічної лінії теж не слід очікувати, тут все на півтонах, в дусі літератури епохи, під яку текст і стилізовано). Хороша, приємна, медитативна книжка, яка вишукано говорить про важливі теми, багато з яких мені як українці відгукнулися - хоч оповідь і просідає у середині, трішки перетворюючись на фуд-блог. Але ця літературна гра з багатошаровими містифікаціями мене дуже потішила, люблю таке. ⏺Українською книга має вийти у видавництві "Сафран", тож чекатимемо подальших анонсів.