Масова заздрість – рушійна сила конкуренції. Між працівниками на підприємстві, між чиновниками в конторі, між крамарями на ринку, між менеджерами великих транснаціональних компаній. Дрібний буржуа заздрить великому, маленький начальник – великому начальнику. Капіталізм не міг би розвиватися, не підживлюючи щодня це почуття і не підтримуючись ним.Заздрість – одна з рушійних сил споживчого суспільства. Чому я повинен купити новітню модель пилососа, автомобіля, соковижималки? Тому що я без неї жити не можу? Та дайте спокій! Я і зі старою не знаю, як впоратися! Але я повинен бути не гірше за сусіда. Як допустити, що «у всіх вже є, а у нас немає»? Що ми гірші за інших?Для дрібного буржуа заздрість стає основною пристрастю, стрижнем його життя. А до класової ворожнечі це почуття ніякого відношення не має. Тому що заздрісник намагається поставити себе на місце того, кому він заздрить. А ідеолог класової боротьби закликає знищити саме це місце. Чи буде воно знищено разом з тим, хто його зараз займає, чи можна обійтися без подібних ексцесів – це вже як вийде. Але суперництвом, заздрістю тут навіть не пахне.Класова ненависть, втім, притаманна не тільки борцям за інтереси пролетаріату, але в ще більшій мірі – захисникам ідеалів буржуазії. Скільки злісних епітетів ви знайдете в статтях наймилішого ліберального журналіста, варто зайти про робітничий рух або про діяльність лівих! Моя улюблена газета в цьому відношенні – The Wall Street Journal. Пам'ятаю, як кілька років тому на засіданні американської соціологічної асоціації літня дослідниця з Нью-Йорка читала доповідь про ідеологію класової боротьби. Про Маркса і Леніна там не було ні слова – мова йшла про те, як The Wall Street Journal пропонує розбиратися з робітниками і профспілками.Класовий конфлікт неминуче дестабілізує систему. Заздрість, навпаки, її стимулює і підтримує.Тож не лайте заздрість, панове!Борис Кагарлицький