Днями говорили з колегою про те, чим відчувається нам Укрзалізниця з початку повномасштабного вторгнення. Я говорила їй про відчуття Дому, навіть якщо кордон ще не перетнув, ти в потязі Укрзалізниці, а отже — вдома. Вона ж говорила про інше — про можливість відключитися і видихнути, це нині, здається, тільки в потязі і можливо.Я постійно спостерігаю за змінами УЗ, вихоплюючи те, що не просто про бренд чи про величезну структуру, а й про нас всіх, разом. Вихоплюючи дрібниці, які насправді не є дрібницями. Вихоплюючи історії і людей, які стають символами. А я ж тут просто цікавий спостерігач.Завтра питатиму все у Марічки Паплаускайте, яка бачила і фіксувала набагато більше, ніж нам (читачам чи пасажирам) видно, і Олександра Шевченка, який знає про УЗ більше за мене з Марічкою — він один із залізних, людей, завдяки яким нам (читачам і пасажирам) потяг прибуває за розкладом.Приходьте завтра на Фундамент! Обіцяю, буде душевно і щиро (особливо враховуючи те, що заготовлені питання я своїм чудовим спікерам не надсилала)😉