Друзі, вітаю! Планувала одне, а життя внесло зміни. Січень видався складним місяцем. Хто в Києві та поруч - це знають. Скажу чесно, було складно себе зібрати, особливо, щоб бути опорою для інших. І саме в цей період сталась особлива подія - я поїхала до Індії. І саме там сталося символічне — я втратила голос. Для людини, яка працює з публічними виступами, це була пауза. Тиша. Момент, де довелося бути не “тією, що говорить”, а тією, що слухає і проживає. І це саме було в період поїздки до ашраму та храму. І в мене якраз вилізли свої пропрацьовки. І саме в цьому контексті для мене дуже глибоко відкрився образ богині Сарасваті — покровительки знань, мистецтв і мови. Але не мови як навички. А мови як прояву внутрішнього стану. У публічних промовах ми часто думаємо: що сказати, як виглядати, як переконати. Але є інший рівень запитання:👉 Звідки в мені народжуються слова?

З напруги? З ролі “я експерт”? З потреби довести? Чи з ясності, спокою і внутрішньої тиші? Сарасваті для мене — це про голос, який не тисне, але його чують. Про слова, що не грають роль, а йдуть із глибини. Про здатність не тільки говорити, а й робити паузи, слухати, відчувати простір. А ще, Сарасваті - це духовне пробудження, і так цікаво, що це повʼязано і з голосом. Мантра Богині Сарасваті: Om Aim Saraswatyai Namah

Звук Aim у традиції пов’язують із ясністю мислення і чистотою мови. І додати простий жест: одна рука на серці, інша на горлі — і внутрішній намір:“Я говорю з ясності і спокою”.

Бо справжня сила голосу — говорити з серця 💕