Комунікація стає навичкою, яка впливає на дохід.Поки всі вчаться працювати зі штучним інтелектом, дедалі менше людей почуваються впевнено у звичайній розмові.🙈42% зумерів і міленіалів не відповідають на телефонні дзвінки.🙈58% репетирують розмову перед тим, як комусь зателефонувати.🙈78% тих, хто уникає голосового спілкування, вже втрачали через це гроші, кар’єрні можливості або підвищення.Ми живемо у світі повідомлень, де можна подумати, виправити та відредагувати відповідь.Але клієнти, партнерства, нові проєкти, інвестиції та кар’єрні можливості досі народжуються в розмовах.У вмінні поставити правильне запитання.У вмінні коротко розповісти про себе. У вмінні підтримати small talk. У вмінні презентувати свою ідею.У вмінні виступити тоді, коли це потрібно.І чим більше людей уникають живого спілкування, тим ціннішою стає ця навичка для тих, хто готовий говорити.Джерело: Business Insiderhttps://www.businessinsider.com/young-workers-genz-millennials-avoiding-phone-calls-paying-a-price-2026-6
Сьогодні на воркшопі з пітчингу я спостерігала цікаву річ.Я попросила учасниць представити себе. Але іноді люди починали говорити не про себе, а про свій бізнес. Про продукт, послуги, досягнення компанії. І це наштовхнуло мене на думку: ми часто думаємо, що люди обирають продукти, послуги чи компанії. Насправді люди обирають людей.- Ми будуємо довіру до людини.- Купуємо у людини.- Партнеримося з людиною.- Підписуємо контракти з людиною.- навіть залишаємося лояльними до бренду часто через людей, які за ним стоять.Тому так важливо вміти говорити не лише про те, що ви робите, а й про те, хто ви. Які цінності вас ведуть. Чому ви займаєтеся саме цією справою. У чому ваша сила.Бо бізнес можна змінити. Продукт можна вдосконалити. А от особистість, бачення і енергія людини часто стають головною причиною, чому нас запам’ятовують і чому нам довіряють.Іноді найскладніший пітч — це не про компанію. Це пітч про себе. І саме він часто відкриває найбільше можливостей. ✨А вам що простіше: розповідати про свій бізнес чи про себе? 👇
Поділюсь з вами однією історією. Після одного з моїх виступів в Софії я отримала несподіваний фідбек.Промова називалася «Без обмежень». Я говорила про українські компанії під час війни. Про те, як вони працюють під обстрілами, відновлюються після втрат, відкривають нові напрямки, виходять на нові ринки та продовжують інвестувати в людей.Я говорила про посттравматичне зростання — явище, коли після надзвичайно складних подій люди та організації не лише відновлюються, а й знаходять нові джерела сили та розвитку.І один із відгуків був таким: вона «нормалізувала» війну. Бо жінка, яка це сказала, хотіла більше жахливих цифр і «шоу».Я довго думала над цим. Але моя позиція не змінилася.Я захоплююся українськими компаніями. Я захоплююся людьми, які четвертий рік живуть в умовах невизначеності, втрат, ракетних атак, блекаутів і водночас продовжують працювати, платити податки, створювати робочі місця та підтримувати країну.Говорити про їхню життєстійкість — не означає нормалізувати війну. Говорити про силу — не означає заперечувати біль.Говорити про досягнення — не означає забувати про втрати.Навпаки.Саме тому, що війна є ненормальною, мене вражає те, наскільки неймовірними є люди та організації, які знаходять сили рухатися вперед.До речі, ця дискусія стала однією з найцікавіших панелей в контексті представлення.На сцені були представники НАТО, дослідники Антарктики, і я з історіями українського бізнесу.І попри абсолютно різний досвід, нас об’єднувала одна тема — людська здатність проходити через надзвичайні випробування та залишатися людьми. Життєстійкість. Для мене це і є один із головних уроків публічних виступів.Не всі погодяться з вашим меседжем.Не всі почують те, що ви хотіли сказати.Не всі побачать ту саму історію.Але якщо ви справді вірите у свій меседж — його варто озвучувати.Бо сьогодні Україні потрібні не лише історії про втрати.Україні потрібні історії сили.Історії людей і компаній, які попри все будують завтрашній день. І не перестають рухатися вперед навіть у найтемніші часи🙏
Ви ще не почали говорити.А люди вже вирішили, чи хочуть вас слухати.Жорстко? Так працює мозок. 👀📊 Дослідження показують:— перше враження формується за 7 секунд— відчуття “довіряю / не довіряю” може виникнути менш ніж за 0,1 секунди— аудиторія починає оцінювати спікера ще ДО виступу. І тут починається найцікавіше.✨ Halo Effect — ефект ореолу VS Horn Effect — ефект рогів.Два психологічні механізми, які впливають на те, як нас бачать люди.Як виглядає Halo Effect?▪️ впевнена постава▪️ спокійний голос▪️ хороший контакт очима▪️ сильна енергія▪️ пауза без метушніІ мозок автоматично думає:“компетентність.”“можна довіряти.”“лідер.”Навіть якщо люди ще не почули аргументи.А Horn Effect працює навпаки.▪️ нервова мова▪️ закриті плечі▪️ “я не експерт, але…”▪️ страх ▪️ вибачення замість початкуІ мозок уже ставить інший ярлик:“Невпевненість.”“Некомпетентність .”“Мабуть, не знає.”Навіть якщо перед аудиторією — геніальна людина.Саме тому публічні виступи — це не тільки про слова. Моя улюблена фраза: ви говорите, коли ви ще не говорите. Люди спочатку бачать:✨ вашу енергію✨ поставу✨ зовнішній виглядІ тільки потім — слухають. Що робити практично?✔️ Не починайте з вибачень✔️ Зробіть паузу перед першою фразою✔️ Відкрийте плечі й сповільніться✔️ Дивіться людям в очі✔️ Не намагайтесь виглядати “ідеально”, просто відчуйте, що сьогодні буде ваша найкраща промова (я цьому вчу)Стикались з Halo effect?
Пітч — це не лише для конкурсів чи інвесторів.Це про вміння коротко, чітко й переконливо розповісти про себе, свій бізнес, продукт або ідею.🎤 21 травня о 18:00 Марина Саприкіна проведе практичний онлайн-семінар «Пітчинг: практика в дії для підприємців» у межах Ukraine Global Faculty.Це буде не лекція, а воркшоп з активною взаємодією: учасниці працюватимуть у групах і одразу створюватимуть власний пітч — від ідеї до короткої та структурованої презентації.✨ У програмі:— імпровізація;— сторітелінг;— практичні завдання;— командна робота;— зворотний зв’язок від спікерки.Головна мета — допомогти вам відчути більше впевненості у власній комунікації. Щоб після воркшопу з’явилося відчуття: якщо завтра потрібно презентувати бізнес — я зможу це зробити.📌 Коли: 21 травня, 18:00📌 Формат: онлайн📌 Тривалість: до 2 годин⚠️ Важливо: формат передбачає активну участь, тому кількість місць обмежена. До участі буде відібрано до 100 підприємців, які готові повноцінно включитися в роботу.🔗 Щоб подати заявку, перейдіть за посиланням і натисніть «Реєстраційна анкета для участі в семінарі»:https://ugfacademy.mylearnworlds.com/course/pitcing-praktika-v-diyi-dlia-pidprijemciv-marina-saprikinaДолучайтеся, якщо хочете навчитися говорити про свій бізнес чітко, впевнено й переконливо.
капітал, про який говорять значно рідше, ніж про гроші, інвестиції чи маркетинг.Але саме він часто вирішує більше.Соціальний капітал.Це не про кількість контактів у телефоні.Це про:— довіру— репутацію— стосунки— людей, які готові вас рекомендувати— спільноти, що відкривають можливостіПростими словами: соціальний капітал — це цінність ваших людських зв’язків.І це не просто красивий термін.📊 Дослідження показують, що до 80% вакансій закриваються через нетворкінг та особисті зв’язки, а не через відкриті оголошення.📊 Компанія Nielsen свого часу показала: 88% людей більше довіряють рекомендаціям знайомих, ніж будь-якій рекламі.Тобто ми живемо у світі, де довіра має економічну цінність.Для підприємців це очевидно:перший клієнт часто приходить через рекомендацію.Партнерство — через знайомство.Інвестор — через інтро.Але це працює не лише в бізнесі.Для кар’єри.Для лідерства.Для громадських ініціатив.Для життя.Бо соціальний капітал — це коли:✨ вам довіряють✨ вас згадують, коли з’являється можливість✨ ваше ім’я рекомендують у потрібній кімнаті✨ вас знайомлять із людьми, які можуть змінити ваш шляхІ цікаво: в різних культурах це існує століттями.Наприклад, в арабському світі є поняття wasta — сила стосунків, рекомендацій і людських зв’язків. Так, інколи це поняття має суперечливе значення (щось близьке до нашого “кумівства”). Але в позитивному сенсі воно нагадує просту істину:люди допомагають людям.Сучасною мовою це звучить так:Your network is your net worth.(Ваше оточення — це теж ваш капітал.)Але є важливий нюанс.Соціальний капітал не будується за принципом:“Що я можу з тебе отримати?”Він будується через:— щедрість— допомогу— чесність— репутацію— довгострокові стосункиБо справжній соціальний капітал — це не кількість знайомств.Це рівень довіри.Питання дня:Якби ваші стосунки були валютою — наскільки ви були б багаті?PS: якщо цікаво про соціальний капітал - завтра воркшоп о 19:00 (вівторок). Реєстрація: https://forms.gle/QmbTKAAB8JEY1yWP7
Привіт. Пропоную прослухати або прочитати промову короля Чарльза в Америці - це дуже сильний приклад того, як говорити про силу і не виглядати зверхньо.Там немає прямого “ми великі”. Але відчуття величі є. І це зроблено дуже тонко. Прям геніально, з відсилкою до історії Великобританії та монархії. Як побудована промова.Спочатку він заходить з гумором. Це одразу розслабляє зал і створює контакт.Далі — спільна історія. Багато про Британію і США, але не як порівняння, а як обєднання - “ми разом це будували”.Потім він переходить до цінностей: демократія, свобода, союз. І говорить про них не як про щось, що треба довести, а як про основу, яка вже існує.Після цього — найскладніше: Україна, НАТО, безпека. До речі, він закликав до підтримки України та її народу. І тут він нічого не критикує прямо, але позиція абсолютно зрозуміла. Це дуже високий рівень — сказати, не сказавши. Зачепив він і тему, яку не люьить Трамп - довкілля. Взагалі, всі ці теми складні, і нелюбимі Трампом.І в кінці — про майбутнє і відповідальність. Якщо коротко, то це сильна промова, де він багато чого не назвав, але багато зто зрозумів. Ось повний текст - знайгла на https://glavcom.ua/world/world-politics/promova-korolja-charlza-u-konhresi-ssha-narobila-halasu-analiz-ta-povnij-tekst-1116749.html
Короче, поряд з моїм будинком є невеликий овочевий магазинТам зазвичай працюють двоє людей позмінно: одна прям любить свою роботу, а друга - просто типу “ну норм”В цілому мені без різниці, але сьогодні на зміні була та, що “норм”, і в неї, мабуть, день почався не зовсім з тієї ноги… або ще щосьЗдається, такого негативного ставлення від працівника я не бачив… навіть не знаю, чи взагалі не бачив, чи просто дуже-дуже давно 😁І, схоже, це було не конкретно до мене - я взяв, що треба, та й пішов - а взагалі… її стан до життя чи щоІ перша думка була: написати відгук на Google Maps? Або дати знати власнику, щоб звернули на це увагу і, можливо, замінили працівникаА потім думаю:• окей, чому я взагалі маю про це думати? Це її справи чи мої?• далі думаю: окей, якщо людина так себе веде, значить, у неї в житті, мабуть, є якісь проблеми…• і я щиро побажав їй (вже коли вийшов), щоб у неї все було добре, щоб вона знайшла себе, свій шлях і була щасливаРізне в житті буває. Як то кажуть, є популярний англійський вислів: “Hurt people hurt people” (травмовані люди травмують інших)Нехай у її житті все буде прекрасно 🫶
Помилка №6 і №7 у публічних виступах — відмовлятись від можливостей і боятись говорити іншою мовоюЦим постом я хочу завершити мій тиждень помилок у публічних промовах дуже важливим меседжем.Є дві помилки, які насправді гальмують наш розвиток набагато сильніше, ніж невдала структура, хвилювання чи неідеальна подача.Перша помилка — говорити “ні” можливості виступити.Коли нам пропонують слово, сцену, мікрофон, участь у дискусії чи короткий коментар — ми часто відмовляємось. Бо страшно. Бо “не готова або не готовий”. Бо “краще наступного разу”. Бо “я ще недостатньо сильна або сильний”.Але правда в тому, що готовність дуже рідко приходить до виступу. Найчастіше вона приходить після нього.У нас був захід у посольстві, і я пропонувала своїм колегам виступити. Одна людина відмовилась. Хоча насправді там можна було навіть читати з аркуша, ніхто не вимагав ідеальності. А потім вона дуже себе корила за цю відмову. Бо зрозуміла: це була можливість вирости.Друга помилка — боятись виступати іншою мовою.Ми дуже часто думаємо: якщо англійська не ідеальна, краще мовчати. Якщо інша мова ще “не моя”, краще не ризикувати.Але говорити іншою мовою можна навчитися тільки одним способом — говорити.Один із прикладів, який мене дуже вразив, — виступ нашої партнерки, яка на відкритті говорила українською. Уявіть: вона лише вчить українську, вчить недовго — і все ж виходить і говорить. Для неї це був справжній виклик. Але вона пішла в це. Бо це про повагу до людей. Бо їй хотілося показати: я стараюсь, я вчу, я йду вам назустріч.Це було непросто. Але це було по-справжньому сильно.І саме так працює розвиток.Не через ще одну прочитану книгу. Не через ще один тренінг, який ми “колись застосуємо”.А через реальну дію. Через реальний вихід. Через реальний голос.Тому мій головний висновок цього тижня такий:Завжди говоріть “так” можливостям виступити.Українською. Англійською. Іншою мовою, яку ви знаєте.Не чекайте ідеального моменту. Не чекайте, поки перестанете боятися.Саме виступи ростять нас найшвидше.Ваш розвиток починається не тоді, коли все ідеально.А тоді, коли ви сказали “так»💕💕💕
Привіт. Щойно відбувся форум, який я організовувала. На який я готувала спікера) і це було прекрасно. А також запрошувала 20+ спікерів. І тому вирішили присвятити цей тиждень найпоширенішим помилкам виступів. Помилка №1 — подвійне представлення.Уявіть ситуацію. Модератор говорить: «Марина Саприкіна — керівниця Центру розвитку КСВ, коуч з публічних промов…»Спікер виходить на сцену і починає: «Доброго дня, я Марина Саприкіна. Я керівниця Центру розвитку КСВ. Я коуч з публічних промов».🙈🙈🙈Тут в мене завжди виникає одне питання: Навіщо? Люди щойно це почули. А спікер щойно використала перші 10–15 секунд виступу — найцінніший момент уваги аудиторії — на повтор.✍️Замість цього почніть з сильної фрази, яка одразу включить зал. Наприклад: «Найбільша помилка спікерів трапляється в перші 10 секунд виступу». Або «Якщо ви хочете, щоб вас слухали — перші секунди вирішують усе».Це називається catching phrase — фраза, яка одразу привертає увагу.❓❔А ви помічали, як часто спікери повторюють своє представлення після модератора?
TGLIST.COM.UA
