​​Суспільство лицемірівНе розумію, коли правда чи мова фактів стала токсичною? У який момент суспільство почало більше цінувати комфортну брехню, ніж неприємну правду? Чому людина, яка говорить прямо і називає речі своїми іменами, автоматично стає "токсичною", а той, хто красиво бреше або говорить те, що хочуть почути, вважається приємним співрозмовником?Таке враження, що ми живемо в суспільстві, де щирість часто карається, а лицемірство винагороджується. Де потрібно постійно добирати слова так, щоб нікого не образити, навіть якщо мова йде про очевидні факти. Де важливіше не те, що ти сказав, а чи не зачепило це чиюсь картину світу.Завжди говорив прямо, всім, що думаю і тому був не зручним та не своїм. е тому, що хотів когось образити, а тому, що не бачив сенсу вдавати, ніби чорне - це біле, а проблеми зникнуть, якщо про них мовчати.Так, правда може бути неприємною. Так, факти іноді руйнують ілюзії. Але проблема не в тому, хто їх озвучує, а в тому, що ми все більше звикаємо жити в комфортних казках, де головне - не шукати істину, а отримувати схвалення.Іронія в тому, що більшість людей кажуть, що цінують чесність. Але тільки доти, доки ця чесність не стосується їх самих, їхніх поглядів чи вчинків. Тоді раптом правда стає «токсичністю», "негативом" або "хейтом".Можливо, я справді незручна людина. Але краще бути незручним і щирим, ніж зручним лицеміром, який говорить одне, думає інше, а робить третє.