Про Єрмака і ворожку не писав хіба лінивий. Я не лінивий, тому теж напишу. Колись приїхав я на навчання, а потім і на життя до столиці. Приїхав з провінції і дивився на все великими очами. Особливо на великих людей, які з телевізора, чи при посадах і статусах, при грошах.Здавалося, що ось вони знають щось важливе про життя, чого не знали ми в своєму селі. Вони вміють його жити, розуміють його якусь велику правду. А інакше чого б вони були там, де вони є? Так я собі думав. Із відчуття провінційної меншовартості ці люди здавалися мені за замовчуванням розумними, відповідальними, розсудливими, сильними і при здоровому глузді. Уявіть собі, що мало пройти немало років, поки я роздивився і зрозумів, що то далеко не так. Що люди - як люди. Всюди. Коли я почав сповідати, перше, що здивувало мене, - що старші люди не завжди мудріші. Я помітив, що молоді інколи бувають толковішими за тих, хто прожив якийсь кусок життя і мав би щось тямити в тому. Відтак, по трохи я прийшов до того, що ніяка ані посада, ні сан, ані статус, ані кількість грошей - не гарантують того, що людина дійсно вміє справлятись із життям, справлятись із собою, що вона має якусь правду, яка її туди привела. Часто (втім, не завжди) ці люди взагалі без якоїсь правди - глупці, хами, егоїсти, пройдисвіти, жлоби... Але нам важко повірити, що світ на стільки може бути абсурдним. І ми шукаємо в тому абсурді якусь особливу логіку, ліпимо туди сенси тощо. На жаль. Ми точно переоцінюємо наявність здорового глузду у цьому житті. Хоча це не привід відмовлятися від нього)) Це привід не бути наївним. Живи і будь 🤍#життяілюди