Здатність не втягуватися в сварку часто хвалять як ознаку зрілості й витримки. Але не кожне мовчання в конфлікті є проявом спокою, а іноді за зовнішньою тишею ховається не витримка, а страх зіткнення, який змушує уникати будь-якого напруження, навіть коли розмова насправді потрібна. Справжній спокій передбачає внутрішню стійкість, здатність залишатися присутньою в складній розмові, чути іншу людину і водночас не втрачати власну позицію. Уникнення ж працює інакше: воно з’являється не тому, що людина витримує напругу, а тому, що будь-яке відкрите протистояння відчувається надто загрозливим, і єдиним доступним способом захисту стає відхід у мовчання чи згоду заради швидкого завершення розмови. І якщо в вашому досвіді прояв незгоди супроводжувався надто сильною реакцією дорослих, і маленька ви рано засвоювала, що безпечніше промовчати, ніж відстояти власну думку. У дорослому житті ця стратегія залишається автоматичною, навіть коли реальної небезпеки в конфлікті вже немає. Різниця між спокоєм і втечею помітна за відчуттями після розмови. Справжній спокій зазвичай залишає відчуття завершеності, навіть якщо тема була складною. А ось втеча частіше залишає внутрішню незавершеність і накопичену, непрожиту напругу, яка нікуди насправді не зникла.