"Я все роблю правильно, а він не слухається". ЩО ТУТ НАСПРАВДІ НЕ ТАК ?

Дуже часто батьки приходять до мене з однією фразою. Вона звучить по-різному, але всередині завжди одне й те саме почуття втоми та безсилля: “Я йому все пояснюю. Спокійно, логічно, по-людськи. Але він все одно не робить».

Далі, як правило, розгортається знайома багатьом картина. Батьки пояснюють підлітку, що увечері телефон треба віддавати. Пояснюють, чому це важливо: сон, школа, здоров'я, здатність зранку підвестися і взагалі хоч якось функціонувати. Дитина слухає, киває, іноді навіть погоджується. А потім настає ніч. О пів на першу він все ще в телефоні. За годину теж. Вранці він не може прокинутися, дратується, плаче, закочує істерики, каже, що не піде до школи і взагалі нічого не хоче. І батьки знову опиняються в точці розгубленості: ну що робити? І тут важливо сказати одну річ: проблема не в тому, що батьки роблять щось неправильне, проблема у тому, що роблять не все.

Батьки розмовляють із дитиною, але не утримують рамку. Вони пояснюють, але не доводять рішення до кінця. Вони апелюють до раціональності там, де дитина ще не може на неї спиратися.❗️Послідовність – це момент, коли слова дорослого співпадають із реальністю, а не залишаються на рівні розмов.Підлітки дуже точно відчувають, чи стоїть за словами дорослого щось насправді чи ні.

Якщо правило можна обійти, а договір щоразу переглядається, якщо «треба» легко перетворюється на «ну гаразд, давай завтра»,- дитина перевіряє, чи правила взагалі існують. І тут ми неминуче підходимо до теми, якої батьки найбільше бояться, - до теми батьківської влади. Багато хто лякається самого цього слова. Бояться бути «поганими», бояться зіпсувати стосунки, бояться, що дитина образиться, закриється, віддалиться. Тому, коли я говорю: «Поставте батьківський контроль. Спокійно, заздалегідь пояснивши», — часто бачу не опір, а справжній страх. Начебто це жорстоко, начебто це руйнує довіру, начебто після цього дитина перестане любити. Але якщо назвати речі своїми іменами, то батьківська влада - це відповідальність за умови, в яких живе дитина.

Підлітки часто не можуть самі обмежувати телефон. Вони живуть імпульсами, дофаміном, втомою та вічним «ще п'ять хвилин». І якщо дорослий не утримує рамку, це перетворюється на снігову кулю проблем.Батьківська влада – це рішення, яке приймається заздалегідь і не переглядається на момент істерики. Наприклад:«Телефон вимикається о 22:30. Це правило. Я поряд, якщо тобі буде складно, але правило залишається». Так, дитині може бути неприємно. Вона може злитися, обурюватись, казати, що це несправедливо. Але це не руйнує стосунки. Їх руйнує хаос, у якому сьогодні можна, а завтра не можна, де все залежить від утоми дорослого. Я часто пропоную батькам тримати всередині одну просту фразу, яка сильно змінює позицію: "Я – доросла. Він – дитина". Не друг, не рівний партнер і не той, хто зараз здатний сам утримувати режим, межі та наслідки. Коли в родині з'являється послідовність, напруга спочатку може посилитися, але потім помітно знижується. Тому що дитині стає зрозуміліше, на що вона може спиратися. Якщо ви відчуваєте, що занадто багато пояснюєте і замало утримуєте рамку, у Телеграм-каналі я далі говоритиму про те, як вибудовувати кордони без крику і жорсткості.❓Якщо ця тема вам відгукується, дайте знати.