Міфологія убивства підштовхує психіку до розщеплення на до та після, відома функція міфу, яка полягає у структуруванні феномену зникнення, суб’єкт орієнтується та реєструє час крізь міф.Опираючись на міфологему, психіка творить ритуал обходження з тим, що називається пам’яттю. Суб’єкт шанує міф через повторення, Фройд зазначав, що повторення не є лишень принципом задоволення, а окрім цього є чимось, що принципу задоволення стоїть осторонь.Ціллю повторення можна називати примус над нерозв’язним. Над відсутнім.В такому погляді сновидіння також можна розглядати не лише як явку бажання, а і як повторення, яке зустріч з реальним відтерміновує. Зрештою, те, що називається травматичним, і те, до чого суб’єкт вертається знову і знову, будь-то сновидіння, симптом чи стосунки.Неприборкувана загроза неіснування, зникнення, спонукає суб’єкта повторювати один і той самий запис стосунків з іншим. Лише коли інший помирає, щось повторюване має шанс на часткове розв’язання його вузлів.Міф про вбивство стає кісткою між принципом реальності та принципом задоволення, між перезаписом та прогресом і регресом в сенсі ритуалу. Присутність іншого постає мандатом на вразливість/залежність від нього і водночас потребою у його щезненні.Онтологічною потребою чи ні залежить від світогляду. Питання, яке виникає: що може бути більшою формою любові, ніж смертовбивство з його подальшим домислом про те, що означається загибеллю.