До речі, продовжуючи попередню тему, дізнався, що проблема, яка мене бісить в пізньоромантичній музиці (типу Gabriel Fauré, Max Reger, Richard Strauss у музиці типу Metamorphosen), має свою наукову назву, а саме, signal inflation. Про що йдеться?Однотипне форсоване маркування важливості.Ця проблема зараз вилізла в текстах, згенерованих LLM типу ChatGPT. Цим текстам треба маркувати увагу, і вони користуються однотипним форсованим маркуванням типуНе злість. Не страх. Щось інше чиЦе прозвучало не як погроза. Це прозвучало як обіцянка Звісно, коли цього багато і воно однотипне, воно сприймається як щось штучно-пластикове, нецікаве, і, зрештою, такі тексти дуже демотивують замість запланованої і емоційної насиченості, насиченості інтригою. Це я навів в якості прикладу фрагменти згенерованих fiction текстів з персонажами і сюжетом, але ця ж проблема може бути і в інших установках: у поясненні науки, історії, в психотерапевтичній установці, та в будь-якій іншій.Так ось, повертаючись до пізньромантичної музики.Там часто бувають перенасиченість гірко-солодкими гармоніями, напруженими фразами, обіцянками розв'язання, бурхливими ритмами. Тобто мозку слухача постійно дають команду "зверни увагу", але без реальних відкриттів. Маркерів значущості стає занадто багато, важливість сигналу девальвується, суб'єктивна цінність досвіду падає, увага знижується, насолода замінюється роздратованістю і байдужістю.У цього є нейрофізіологічна основа:дофамін виділяється, коли результат краще за очікування, і не виділяється, коли результат гірше за очікування. Так відбувається навчання. Так ми вчимося краще взаємодіяти зі світом.А якщо є оцей signal inflation, ми отримуємо попередні сигнали про винагороду, але цієї винагороди не стається. (Ну і відповідно демотивованість, роздратованість, нудьга і т. д.)Так неочікувано пізньоромантична музика і штучні тексти, зроблені LLM, поєдналися в одному механізмі, який вивчають нейрофізіологія, наука про навчання і поведінку. Прикольно.