Все-таки, у Скрутона був складніший погляд на секуляризацію. Він підтримував світську державу і світські та раціональні закони, проте відводив релігії не тільки в родинах, а у громадському суспільстві. Тут важливо,що у його філософії держава має бути слугувати захисником громадського суспільства. Рішення ж повинні прийматися "знизу—вверх". З секуляризмом у мене дуже суперечливі відносини. Бо ж розуміємо під цим словом? Зменшення впливу релігію на суспільство? Але якої релігії і на яку державу?Якщо ми говоримо про варіанти співіснування держави і Церкви та їх конституційного статусу,то навіть секуляризм може мати різні формати. Одна справа — США, інша — Франція, третя — Великобританія. В Україні типова картина, коли заїзжаєш в село і бачиш хрести. У "просвітлений французькій республіці" з цим борються ліваки. Але і більш традиційні форми співіснування між церквою та державою я би не ідеалізував. Адже держави часто прагнули перетворити церкви у свої адміністрації, а священників у державних службовців. Моя позиція загалом така,що Церква має в здоровому суспільстві має бути незалежною, авторитетною і впливовою. Це навряд чи можна назвати "секуляризмом". Інша справа,що треба уникати нинішньої партійності. Будучи послідовним — критикувати усіх у світлі Євангелія.Нинішні секуляристи часто розповідають,що релігія має залишатися вашою приватною справою. З іншого боку, ідеалом республіки є участь громадян у політиці (в широкому сенсі цього слова). Але як можна залишити свої переконання вдома і водночас бути активним громадянином? Часто можна почути аргумент про релігійний фанатизм. Це має певний сенс. Проте коли ми зменшуємо вплив релігії,то звільняється вакуум. Святе ж місце порожнім не буває. І цей простір наповнюється різними ідеологіями — "політичними релігіями". І там фанатизму не менше.Як влучно зауважив Гілларі Беллок: Цивілізація може витримати втрату багатства, могутності й навіть знань; але вона не здатна пережити втрату власного пояснення — того смислу, яким вона себе обґрунтовує. Сучасна Європа ще рухається інерцією свого християнського минулого, проте вже не розуміє, чому вона рухається взагалі. Її закони, її пошана до людської особи, її уявлення про справедливість і обов’язок були відкриті не самим лише розумом і виникли не випадково. Вони стали наслідком певного віровчення — довго сповідуваного й глибоко прийнятого.Коли це віровчення заперечується, сформовані ним звички ще зберігаються протягом одного-двох поколінь, але вже не відтворюються. Те, що колись було традицією, перетворюється на рутину; те, що було переконанням, стає звичаєм; а звичай, щойно його піддано сумніву, руйнується. Саме в такому стані сьогодні перебуває Європа. Все виглядає так,що Захід поступово віддаляється від християнства, а вплив церкви стає меншим. Проте припускаю,що навіть у секуляризації може бути певний Божий задум. Часто люди починають по-справжньому цінувати щось тільки тоді, коли втрачають це. І втративши намагаються віднайти.Папа Бенедикт XVI казав, що християни можуть стати меншістю в Європі. Можливо, тоді Церква може очиститися та обновиться, а потім знову повернеться у суспільство.@pravytsa