Дуже неочікувано, але нетфліксовський серіал за романом Маркеса «Сто років самотності» цікавий. Не можу сказати який їхній проект може з цим зрівнятись? Щось зовсім поза межами їх політики: ні тобі перенасичення чорних трансгендерних бойових гелікоптерів, ні популяризацї тампонів в чоловічих туалетах, ні проблем самоідентифікації домашніх котів.Серіал треба ливитись ввечері, коли нікуди не спішиш і закрив всі справи, як я вчора. Він красивий і розмірений, не руйнуйнує гармонію та перебіг тексту, навіть не очікував, що в епоху одноразових стрімінгових шоу нетфлікс потягне такий складний проект.Дуже приємний спосіб знову звернутися до тексту і навіть поглянути на нього по-новому. Звичайно, "Сто років самотності" дуже видовищний, емоційний і мальовничий роман, і, звичайно, читаючи його, кожен бачив своє кіно, по-своєму представляв епічний будинок Буендіа, ландшафт, магію Мелькіадеса і цей дивний, особливий насичений стан повітря. Але мене інтерпретація творців серіалу анітрохи не збентежила, а навпаки, змусила переосмислити якісь забуті та втрачені моменти. Тут відчувається якийсь маркесівський дух який я відчував в романі, він бере своє і розставляє все по місцях.Але якби спитали мене, то, безумовно, спочатку читаємо, потім дивимося. Хоча впевнений, у тих, хто не читав, після перегляду не залишиться вибору, і Маркес неодмінно займе важливе місце на їхній книжковій полиці.