Годованець — потойбічне тамагочі наших предківГодованець — 90% від домовика та 10% особливих характеристик. Якщо домовика можна було отримати з хатою безумовно, то з годованцем дещо складніше. Він — це радше домашній чорт, якого мав не кожен. Набути годованця можна було різними способами:Успадкувати від предків або купити з хатою — найпростіший варіант.Або ж його треба було вигодувати — виносити під пахвою з так званого зноска, маленького курячого яєчка без жовтка. «Протягом 9, 12 чи навіть 40 днів це яйце мали носити при собі. А на Великдень, коли в церкві звучало "Христос воскрес!", треба було відповісти: "І мій воскрес!". І тоді з’являвся маленький чортик. Його продовжували підгодовувати, допоки він не виростав у повноцінного домашнього чорта», — розповідає Володимир Галайчук — знаний дослідник української демонології, доктор історичних наук, професор кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка.Домовик був один на хату, а годованців можна було розплодити скільки завгодно.«Кажуть, що можна було мати кількох годованців. Один допомагає, аби худоба добре велася, інший, наприклад, січку ріже в стайні, той шмаття пере на ріці. Деякі дбали, аби дівчата гарно заміж повиходили або щоб хлопця до армії не забрали», — зазначає пан Володимир.Чим ще годованці відрізнялися від домовиків? Спойлер: одні з них допомагали не за «дякую», а за душу господаря. Про годованців, домовиків, ласок-помічниць, домашню гадину — усе це у нашому випуску «Домовики та інші невидимі сусіди: традиційні уявлення про охоронців дому» з Володимиром Галайчуком та Анною Ніколаєвою:https://www.youtube.com/watch?v=RhhTe5Ks2FQА також не забудьте переглянути епізод «Хто такий цей ДОМОВИК? Хатній дух, казкова істота чи крадій і маньяк?» з Анною Ніколаєвою та Дарʼєю Анцибор: https://youtu.be/dV0aRjGCqc4