Чотири роки…💔Чотири роки, відколи серце нашої Пологівської громади б’ється в окупації. Чотири роки болю, випробувань і нескінченного очікування.Це тисячі зламаних планів. Це розлука з рідним домом. Це тривожні дзвінки рідним і короткі фрази: «У нас тихо… поки що». Це валізи, зібрані поспіхом. Це погляди дітей, які надто рано подорослішали. Це тиша на знайомих вулицях, де колись лунав дитячий сміх. Це біль, який не стихає — він живе в кожному серці.Ми пам’ятаємо день, коли все змінилося.❤️‍🩹Коли мирне життя розділилося на «до» і «після». Коли страх намагався оселитися в кожній оселі. Але він не зміг зламати головного — нашої гідності, нашої віри, нашої любові до рідної Пологівщини.Сьогодні ми згадуємо мирні дні. Дивимося світлини, на яких — життя без сирен, без вибухів, без страху. І кожна така світлина — як нагадування: у нас є минуле, яке не стерти. І буде майбутнє, яке ми обов’язково відбудуємо.🙏Ми віримо в день, коли знову зможемо сказати:«Ми вдома».Бо любов до Батьківщини — незламна. Бо ми — українці.