👆

Що довше я перебував в Іраку, то менше його розумів. Подорожі країною показали мені заплутаний клубок інтересів – родинних, племінних, етнічних, релігійних, географічних та економічних, що лежали в основі конфлікту. У Вашингтоні було легко говорити про війну як про битву між "добрими хлопцями" і "поганими хлопцями". Значно складніше було робити це, коли ти бачив, наскільки жорстокими й корумпованими були чимало наших власних союзників в іракському уряді.
Та навіть коли я дедалі більше розчаровувався у війні, яку сам нерозважливо підтримав, мене непокоїла ціна передчасного виведення військ. Я боявся, що це лише прискорить криваву громадянську війну між шиїтами й сунітами, яку розв'язало наше вторгнення. Саме тому я підтримав нарощування американського контингенту 2007 року – відправлення до Іраку ще 30 тисяч військових і зміну місії: замість простого переслідування повстанців основним завданням став захист населення. Рівень насильства впав на 90 відсотків.
Через кілька років я виступав проти рішення президента Барака Обами вивести американські війська у 2011 році. На жаль, мої побоювання справдилися: вакуум влади, що утворився, заповнила "Ісламська держава". Її наступ у Сирії та Іраку змусив США у 2014 році повернути приблизно 3 000 військових – цього разу не як окупантів, а для підтримки місцевих сил безпеки.
Тепер ця місія фактично завершена. Але американські військові, хоч їх було небагато, все ж слугували невеликою противагою іранському впливу. Виведення сил США мало супроводжуватися роззброєнням підтримуваних Іраном збройних угруповань, але, звісно, цього не сталося.
Чи варто було залишати в Іраку символічний американський контингент? Я, відверто кажучи, не впевнений. Але в одному я впевнений: вторгнення було катастрофічною помилкою, що обійшлася надзвичайно дорого – 1,8 трильйона доларів витрат, 4 418 загиблих американців, сотні тисяч загиблих іракців – і не дала жодної відчутної стратегічної вигоди. Так, сьогодні в Іраку набагато краще, ніж десять років тому: країна здебільшого мирна, а економіка відновлюється. Але найтривалішим наслідком конфлікту стало саме те, про що попереджали його противники: укорінення іранського впливу в Іраку.
Увесь цей досвід навчив мене обережніше ставитися до здатності Америки перебудовувати інші країни й зробив мене значно скептичнішим щодо "воєн за вибором" (конфліктів, у які держава вступає не через безпосередню необхідність самооборони – iPress). Нинішній конфлікт з Іраном лише підтверджує ці уроки. Війна в Іраку не зробила з мене ані ізоляціоніста, ані "голуба" – я й далі вважаю важливим, щоб Америка допомагала захищати свободу в таких країнах, як Україна, але вона перетворила мене на протверезілого "яструба", який дуже гостро усвідомлює межі американської сили. Я сподіваюся, що наші лідери засвоїли ті самі уроки. Але коли я читаю новини про те, що президент Дональд Трамп відправляє на Близький Схід третій авіаносець, я боюся, що це не так.