Частина 4

Наприклад, Львів був охоплений епідемією тифу, а крім того, після тяжкої зими в місті не вистачало продовольства і дров для опалення. Місцеві влади оголосили про неможливість повернення переселенців до Львова і Львівського повіту. Зону С скасували лише в березні 1918-го, натомість зона А суттєво розширилася. Війна в цілому ще тривала, але в Галичині, на Волині й Буковині боїв уже не було, тож евакуйовані вирушили в зворотну дорогу. Станом на літо того ж року табори спорожніли. Натомість ті, хто мешкали поза таборами, не поспішали їхати – наприклад, у Відні, Зальцбурзі, Празі переселенці перебували до кінця війни, тобто до листопада 1918-го.З одних таборів до інших

Поганою новиною для тих, хто повернувся, виявився жахливий стан рідних сіл або містечок, через які пройшли бої. Багато будинків знищено. У Солотвині, наприклад, з 700 будинків уціліли приблизно 200. Чимало полів стали непридатними для ведення сільськогосподарських робіт – або були заміновані, або вкриті могилами загиблих вояків з обох сторін, що становило також епідеміологічну загрозу. Зруйновано було не тільки окремі населені пункти, а й цілі повіти, як, наприклад, Товмацький (нині Львівська область). Для тих, хто повернувся й опинився безхатченком, організували тимчасові табори. Жахлива іронія долі – люди з одних таборів потрапили до інших.Знову в невідомість

Чимало переселенців були змушені ухвалити болюче рішення: знову залишити рідні землі й шукати щастя у великому місті. Тож не дивно, що по війні населення багатьох повітів суттєво зменшилося: Бродівського – на 142 тисячі людей, Львівського – на 55 тисяч, Зборівського – на 53 тисячі, Дрогобицького – на 48 тисяч, Сокальського – на 26 тисяч, і так далі. Щоправда, в декількох повітах кількість мешканців не тільки не зменшилася, але навіть трохи збільшилася: у Калуському – на 33 тисячі людей, у Стрийському – на 6,5 тисяч. Зростання населення повоєнного Львова на 10 тисяч осіб у цьому контексті не виглядає несподіванкою.Поверталися не всі

Проте не всі переселенці поспішали повернутися з Австрії або Чехії до теренів, з яких їх вивезли чотири роки тому. Старші люди попросту не мали сил та охоти знову починати все з нуля. Не їхали також родини, в яких хтось із родичів перебував у шпиталі або потребував щоденного медичного нагляду. Люди, які достатньо заробляли – десь працювали або мали власний бізнес – теж залишалися. Так само вчиняли ті, хто не бачили перспектив заробітку в разі повернення. Але здебільшого зоставалися на чужині ті, чиї будинки було зруйновано – не мали куди повертатися.