👆Оксана Боркун, яка втратила чоловіка в Бахмуті, вирішила допомагати іншим вдовам. Її спільнота підтримки налічує понад 6 тисяч учасниць, вони організовують зустрічі, вечори пам’яті й дарують дітям загиблих військових подарунки на дні народження.«Ми з чоловіком дуже хотіли дитину, але не встигли. Робота на проєкті допомогла мені пережити втрату», — каже одна з учасниць. Демографічна кризаФертильність в Україні впала нижче одного — тобто на одну жінку припадає менше однієї дитини — менше, ніж у Європі чи США. Ще до війни рідко хто наважувався мати більше двох дітей, хоча саме таких родин потребує країна для подолання кризи.«Ми намагаємось зробити так, щоб вдови ставали активними членкинями суспільства, — пояснює Юлія Селютіна. — Особливо це буде важливо для відновлення країни після війни. Молоді жінки, які втратили чоловіків, добре знають, за що пішли на фронт їхні чоловіки, й не чекають, що хтось вирішить усе за них». За роки війни понад 6 мільйонів українців, здебільшого жінок і дітей, виїхали за кордон, і з кожним місяцем шансів на повернення стає менше. Це призводить до втрати інтелектуального потенціалу країни.«Якщо не повернуться фахівці, доведеться шукати працівників за кордоном, але навряд чи багато висококласних іноземців поїдуть у країну після війни», — каже Лібанова. Повернувшись до Києва після смерті матері, Білозерська нарешті змогла використати свій єдиний ембріон. У 46 вона народила сина Павлуся.«Його друге ім’я — Богдан, тобто подарований Богом. Коли береш його на руки, серце просто тане», — ділиться вона.