👆

Дотепер Європі вдавалося пробиратися крізь послідовні кризи, не вирішуючи їхніх першопричин. Кілька основних риторичних запитань достатньо, щоб викрити обмеженість зусиль, які здаються успішними: чи зможе Греція коли-небудь повернути свої борги після трьох пакетів фінансової допомоги та жорстких скорочень соціальних виплат? Чи полегшать табори біженців у Туреччині або табори репатріації в Албанії суспільні побоювання, пов'язані з міграцією? Чи не вплинуть заплановані військові витрати на державні школи та лікарні? Чи заспокоять Європу обіцянки, висловлені на останньому саміті НАТО? Чи виживе ЄС без своєї ліберальної програми з прав людини та верховенства права? Нинішня ситуація нагадує останні етапи комунізму в Польщі, яскраво описані Тадеушем Конвіцьким у його сатиричній книзі «Малий апокаліпсис»: «Наша епоха — це епоха благородних сумнівів, благословенної невизначеності, священної гіперчутливості, божественної нерішучості». Українські романи, що зображують свою країну, зокрема Донбас, до російського вторгнення 2022 року, є подібними за своєю іронією. Ці книги попереджають, що руйнування відбувається поступово, за замовчуванням і часто під прикриттям. Політики зайняті створенням штучних рішень, а громадяни цинічні, роз’єднані і нездатні сформувати єдиний фронт для конструктивних дій. Національні та міжнародні організації беруть участь у численнипроєктах і видають обнадійливі заяви, проте ерозія громадського здоров'я, правових стандартів, економічної конкурентоспроможності та адміністративної потужності прогресує безконтрольно. Роботодавці вдають, що пропонують гідну зарплату, а працівники — що працюють ефективно. Солдати отримують все більше озброєння, але залишаються невпевненими щодо своїх майбутніх місій. Демократія формально існує, але вона ледь забезпечує легітимність політичних лідерів. Після періоду хаосу, що межує з відчаєм, крах, спричинений сукупністю накопичених криз, здається неминучим. Чи є спосіб уникнути такого сценарію? Можливо, але це важко уявити навіть оптимісту.