👆

Європа уважно стежила за розвитком подій. Для Італії, яка уклала в 2023 році з Лівією газовий контракт на $8 млрд терміном на 25 років, стабільність в Сірті критично важлива. Будь-які бойові дії в регіоні можуть підірвати енергетичну безпеку країни. Франція через Total Energies також залучена до проєктів з видобутку вуглеводнів у Гадамесі та Сірті. При цьому європейські країни стурбовані можливою міграційною хвилею. Вже на початку 2025 року потік нелегалів з лівійського узбережжя знову збільшився. Наступ ЛНА на Тріполі може викликати нову кризу — десятки тисяч біженців за лічені тижні. У цій ситуації Туреччина, як нова покровителька ЛНА, пропонує європейцям стабільність, захист та інвестиції. Це робить її більш прийнятним партнером, ніж Росія, чия присутність сприймається як джерело нестабільності. Сам Хафтар використовує ситуацію з максимальною вигодою. Отримуючи підтримку і від Москви, і від Анкари, він зміцнює контроль над східною Лівією, демонструє здібності в дипломатії та стратегічному мисленні. Такий підхід знижує його залежність, дозволяє уникнути тиску з боку одного центру сили і робить його самостійнішим гравцем. Крім того, він застраховується від потенційного розвороту політики Кремля, який у разі провалу може звинуватити Хафтара в невдачах. Поява альтернативного партнера — Туреччини — допомагає ЛНА почуватися впевненіше. Росія, у свою чергу, продовжує формально нарощувати присутність, але робить це в тіні: проєкти йдуть під білоруським «прапором», військові формально числяться у складі «Африканського корпусу», частина операцій проводиться через афілійовані структури. Незважаючи на все це, темпи турецької експансії виявляються вищими. Турецькі підрядники діють швидше, гнучкіше і прозоріше. Підтримка дронів, навчання, логістика, відновлення — все це дає Хафтару відчутні дивіденди. На тлі всього цього російська стратегія виглядає застарілою. Москва спирається на важку бюрократію, застарілі канали впливу і обмежені ресурси. Туреччина ж пропонує модель гнучкого партнерства, яка виявляється набагато ефективнішою. Весна 2025 року вже стала поворотним моментом: Анкара витісняє Москву з її позицій, стаючи головним партнером ЛНА, а Східна Лівія перетворюється на арену суперництва, де російський вплив стрімко слабшає. Показово, що саме завдяки економіці Туреччина досягає військового результату. Замість прямого тиску — інвестиції, відновлення міст, реальна допомога населенню. Це дозволяє їй зміцнюватися без боїв і конфліктів, пропонуючи модель, в якій виграють всі — крім Росії. Якщо поточні тенденції збережуться, Москва буде витіснена з регіону, де ще недавно відчувала себе господарем. Для Путіна це може означати необхідність шукати нового Хафтара — або новий Тобрук. Втрата впливу в Лівії — не просто дипломатичний провал, а стратегічна поразка, яка нівелює багаторічну роботу та інвестиції. В умовах триваючої війни в Україні, погіршення економічних показників і зростаючої міжнародної ізоляції, Росії стає все важче конкурувати на зовнішньому полі. А такі країни, як Туреччина, навпаки, демонструють, що гнучкість, прагматизм і інвестиції працюють набагато краще, ніж ставки на силу та ідеологію.