Повідомлення telegram каналу - @poeziya_ua

Два грішника
Віку земного дійшовши до краю,
Там, де Суддя в піднебесній межі,
Біля воріт до прекрасного раю,
Чекали на участь свою два мужі.
Долі обох виріша́лись останні,
Хто з них ввійде у небесні врата...
Вели між собою розмову в чеканні
І перший сказав, крізь веселі уста:
– Я не боюся Суддевого трону,
Бог, це отець і його я дитя,
Вірю в молитву і піст, і ікону,
І те, що почуті мої каяття.
Життя без гріха я прожити старався,
На службу недільну до храму ходив,
Пожертви давав і завжди́ сповідався,
Нужденним добро, без утоми, робив.
Від того добра не жалів десятину,
Перелюб тілесний ніколи не мав,
Словами лихими не ганив людину,
Не крав, не обманював, не убивав.
Чекаю тепер без жалю і тремтіння,
Коли вже відкриються брами воріт,
Бо я заслуговую вічне спасіння,
І райських плодів і Господній "привіт".
А інший стояв несміливо, позаду,
І сльози свої витирав із повік,
– Не гідний я цього прекрасного саду, –
Промовив тихенько сумний чоловік.
А ще, він сказав тоді, крізь зітхання:
– Не можу я зватись "Господнє дитя",
Нікчемне для Бога моє покаяння,
Не гідний ввійти я у вічне життя.
До храму святого, святої неділі,
Зайти у гріховності просто не смів,
Молитви були якісь зубожілі,
Не міг підібрати розкаяних слів.
Грішив я щодня у думках і у плоті,
Камінь у серці, немов би носив,
Із-за гріха потопав у болоті,
Тому і спасіння я не заслужив.
Смиренно прийму, що Господь приготує,
І навіть, якщо це безславний кінець,
Нехай справедливість на небі царює,
І долю мою хай розсудить Творець".
Променем світла і звуками грому
Відкрилися раптом небесні врата,
Голос почувся незвичний потому,
І з тіні з'явилася постать Свята.
– До царства мого і до світлого раю,
Сьогодні із вас увійде лиш один,
Бо душу його і всі наміри знаю,
Це грішний, розкаяний, люблячий син.
А далі отой, що "Сидячий на троні",
Що владу від Бога найвищу прийняв,
Волею духа, відкривши долоні,
На того вказав, що позаду стояв.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі