Безтурботне "вчора"

Мені приснився сон, як мрія неозора,З яскравими картинами з минулого життя... Вернувся я на мить у безтурботне "вчора",Без вибухів гучних, сирен та укриття. У сні я бачив Крим і дівчину красиву, Була це юна мешканка тамтешнього села... Увагу я звернув на сукню особливу,Яку вона без остраху на себе одягла. Босоніж, навпростець, додому йшла Маруся. До мене посміхнулася, я посміхнувся їй. На сукні тій орнаменти їй вишила бабуся,Зізналася та дівчина на стежці польовій."Вам досі дозволяється носити вишиванку? Й навіщо в окупації ти сукню зберегла?" –В розмові я спитав здивовану кримчанку. Маруся ж солов'їною мені відповіла: "Яку ще окупація ти згадуєш, юначе? Я звуся українкою і це моя земля. З далекого майбутнього звалився ти неначе,А може із космічного якогось корабля?"… А далі, звук сирен... І сон мій обірвався... Спросоння я, за звичкою, заглянув в телефон. Це був ракетний залп, що зранку розпочався. Стріляє "іскандерами" це кримський гарнізон. Війна не буде вічною, а націю ворожуМи зможемо в майбутньому здолати, як "чуму". І хочеться надіятись, що відшукати зможуКрасуню з вишиванкою у вільному Криму. Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі