Сліпий старець

У дім сліпого мудрецяВ сльозах прийшла якась дівчи́на. Ті сльози бігли без кінця:Була на те своя причина. У розпачі вона була,Як жити далі вже не знала,Втомилася від всього зла,Поради в мудреця благала.«З людьми старалась бути щира,Не раз показувала душу,В любов людську була довіра,За це, мабуть, страждати мушу». Мудрець промовив геть без зла:«Порада ось такого змісту:Ти роздягнися доголаІ голою пройдись по місту».«Не зрозуміла, в чому суть,Чому робити це повинна? Сміє́тесь з мене ви мабуть?» –Сердито мовила дівчи́на. Якби так дійсно довелось… Мене́ ж побачать всі нагою… Тоді й збещестить може хтось,І поглумитись наді мною»І після цього старець встав,Фіранку на вікні поправив,Із шафи дзеркало дістав,І біля дівчини поставив.«Боїшся голою пройтиІ серед люду так з'явитись? Чому ж так легко можеш ти,Душею кожному відкритись? Душа твоя, як дзеркало моє,І кожен зазираючи у душу,Побачить відображення своє,Ось правда, що тобі сказати мушу. Ти чиста і нагадуєш перлину,Як людям злим відкриєшся душею,Не визнають вони таку людину,Спотворять - для них це за межею».«Чому так є і як у світі жити? В собі змінити що мені належить,І що в цій ситуації робити? Чи це від мене не залежить?»Тоді мудрець повів дівчину в сад,Красу прекрасних квітів показати. Вона вдихнула дивний аромат,І старець дав одну із них зірвати. Минула мить і той промовив фразу:«Багато років я про квіти дбаю,Проте їх цвіт не бачив я ні разу,А дивний аромат лиш відчуваю. Поглянь, дитино, на природу,Роби як ці чудові квіти:Показуй тим душевну вроду,Хто може тебе зрозуміти. Не всім краса душі щось значить,Сховай ти душу й зрозумій,Що злий красу не може бачить,Лише потворний образ свій». Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі