Нашого сучасника нажахує сама загадка про смерть і здається, що так було завжди. Смерті варто якомога ретельніше уникати, хапатися за саму можливість не-померти. Хто може лише подумати, що хоч колись люди сприймали смерть як норму? Утім, ще тисячу років тому справа була докорінно інакшою. Дехто помирав зі сміхом. Дехто не боявся смерти. Дехто сприймав її з жорстоким гумором. От якраз про цих людей — тих скандинавів, яких ми називаємо вікінґами — написав свою розлогу працю оксфордський професор Томас Алан Шиппі — більш відомий як один із найвизначніших дослідників спадщини іншого професора — Джона Рональда Руела Толкіна. Одразу в анотації нас зустрічає амбітна обіцянка побачити вікінгів такими, якими вони бачили самих себе. Дізнатися про їхню історію через призму хорошого жарту — того жарту, який коштуватиме життя. Та чи реабілітує ця книга скандинавських мореходів? Чи вдало автор розібрався з їхньою історією і міфологією? І чи можемо ми довіряти його аналізу? Спробуємо із цим розібратися. ↪️Читайте рецензію на книгу Томаса Шиппі Сміючись і помру на сайті.