Подружка сходила в секс-чат. 

Каже, давно не було стосунків, а ресурсу на реальні побачення немає, тож вирішила спробувати секстинг. Так би мовити, трохи окропити чоловіків із власного резервуара збереженої розпусти, але з відстані, не торкаючись. Є щось у цьому релігійне, правда, прости господи? Ну, завантажила якийсь застосунок і пішла. В інформації про себе вказала — «секс онлайн і всьо». Мабуть, аби ніяких непорозумінь не було і ніхто, не дай боже, після бесіди не вирішив із нею повечеряти, а потім поставити свою страшну плейстейшн на її японський кавовий столик під телевізором. 

Зайшла й стала чекати. Доволі швидко їй написав якийсь чоловік. Щось вони трохи поспілкувалися про те, про інше, і він їй каже: «А я в лікарні». Подруга збентежена. Це вже секс чи він реально в лікарні? Як тут усе влаштовано? Треба спочатку обговорити умови гри чи можна, не знімаючи чоботів, стрибати в тепле ложе, застелене шовковою постіллю? Що казати?! «Океееей, тоді я буду твоєю медсестрою. На мені червоні панчохи та до-о-овгий й пружний фонендоскоп» чи «Мужчіна, ану перестаньте чухати місце, де був вставлений катетер, флебіт заробите». Чи то прямий квиток на плаху? Вирішила не ризикувати, спитала, що сталося. Раптом він серйозно. 

«Та гепатит С, — каже, — уже четвертий день тут».

Подруга в шоці. Він серйозно. «Ем, співчуваю, одужуй». 

Він: «Дякую. Та взагалі не знаю, де підчепив. Сексу немає вже півтора року, не колюся. Можливо, у лікарні… хворів на пневмонію весною». 

Ну, подрузі вже, звісно, людину шкода. То одне, то інше. То легені, то печінка. Це ж треба, така чорна смуга в житті. Почала розпитувати, як ти себе почуває, що їси, що дивишся в лікарні, бла-бла. І вже ніч — може йому дуже погано, не спиться. Щось розбалакалися, чоловік потім і її питає:  «Так, а ти там як?». А вона, певна річ, вже розбурхана клінічною темкою: плює на палець, не щоб встромити його у пульсуюче лоно, а щоб зручніше гортати сторінки своєї медкнижки.

«Та шо, — відповідає, — цукор знову високий, треба контролювати. Феритин у сраці. А позавчора якось криво, мабуть, спала і защемило шию. Ні взад, ні вперед — рухи макітри обмежені. Мазь із бджолиною отрутою навіть не допомагає». 

«Ооо, — відповідає, — хочеш, дам контакт мануальщика доброго? Приймає на Дарниці, от такий спеціаліст, але черга довга». 

Ну, і все. Пробалакали пів години і пішла спатки. Каже, так добре час провела. «Усе-таки як важливо іноді вгамувати внутрішню спрагу бути настільки оголеною перед кимось». 

З резервуара розпусти окропимо когось наступного разу, мабуть. Може, до того часу, до нашого баняка припадуть неждані мандрівники.