Літак сідає у Валенсії, і хлопчик, що сидить у ряду переді мною, каже мамі:— Я взагалі-то хотів у Францію.Я не бачу жінки, її потилиці та очей, але — клянуся — можу вгадати її вираз обличчя та думки. Вони доволі прозорі. Схожі на літературний етюд, побудований на трьох ключових ідеях: «що ще ти хотів?», «мама теж багато куди хотіла» та «а гімна на лопаті не хотів?». Мабуть, саме зараз вона згадує подоланий маршрут із України, ласкаво названий «у відпустку». Він складається з автівки, двох потягів, таксі, пасажирсько-поштового диліжансу, рикші, аеростату, літака й пересадки на острові Хату-Фуку у Французькій Полінезії. Аби здолати його, МОЗ радить трохи відпочити перед відпусткою та три тижні до закусувати вино магнієм. Та в жодному, у жоднісінькому разі! не брати з собою неповнолітніх чи клунки. У неї з собою, певна річ, усе це є. І собачка. Так, вона точно згадує дорогу до «я взагалі-то хотів у Францію». Як перла дитину, тварину та валізу, напхану пластиковими самоскидами, аптечкою та надувним фламінго, сходами на вокзалі Перемишля. Там немає ліфтів та ескалаторів. Лише українські жінки з накачаними руками. Станова тяга для них анекдот. Вони розчулено плачуть, коли бачать, як європейські автобуси, наче карети з «Disney», нахиляють до бруківки, аби заходити та заводити візки було зручніше. «Так мило», — кажуть вони, переставляючи лівою рукою бабусю, що затулила їм прохід. А потім жінка згадує, як, здолавши безкінечні сходи в Перемишлі, вона хотіла втопитись у невеличкому рукомийнику на колії. Передумала. Вирішила дожити до моменту, коли відцифрують Пола Ньюмана чи Тіматі Шаламе набере 20 кілограмів. Вмила дитину та собаку. Дістала всім по банану. Написала подружці: «У дрімоті хропіння діда з нижньої полиці здалося мені шахедом». А у відповідь отримала: «Транзитом на захід іде, паскуда». Або вона думає, як стояла годину в черзі на кордоні. Сина хотів їсти, собака — пісяти (чи навпаки?), а в неї не працював інтернет, тому не вдавалося здати квитки на другий потяг, на який вони вже не встигали через затримку першого, і треба було купувати нові – на третій. Коли зрештою інтернети пробилися, з ними прийшли й правки від клієнтки: «Зможеш зараз внести?». Канєшно. Вперед ногами. Або вона просто думає, як це сталося, що «дєвочка-подросток» має дитину, родину, тварину й стільки обов’язків. Усе це замість одного єдиного — не піти за цигарками «поштучно» після пакетованого вина. А були ж часи: лише ти, університетські канікули та тип із татуюванням чотирьох священних гір буддизму, що обіцяє тобі змінитися та секс під MDMA. Чого було відмовлятися?.. Літак зупиняється, жінка відстібає пасок безпеки та каже дитині: — Звісно, котику. Наступний раз — у Францію. Сьогодні мама вип’є.