З їжею протягом життя я експериментувала багато, бо треба було "ставати кращою версією себе". Я думала, що так піклуюсь до себе.Декілька років я не їла м'ясо і рибу, були періоди веганства і сироїдення, голодувала на трав'яних чаях по 2 тижні, безкінечну кількість разів "чистилась" за різноманітними системами (на спадаючий місяць). Починаючи десь з 20 років.Потім в якийсь момент я втомилась і вирішила, що треба прислуховуватись до себе: якщо хочеться цукерок замість борщу - то треба їсти цукерки, а щоб себе порадувати - то торт і нікого не слухати.Рік за роком ці періоди приходили на зміну один одному, я розривалась між "корисно" і "з любов'ю до себе", міняла дієтологів, нутриціологів, тренерів та програми харчування - ну ви зрозуміли, це велика частина мого життя (підозрюю рхп). А потім сталась війна з еміграцією і якось стало зовсім не до того.Коли ж в моєму житті з'явилось те безумовне прийняття і любов від Германовича, а паралельно - німецькі дівчата, які живуть в парадигмі "ти - не твоя зовнішність, а любов до себе не залежить від кількості кілограмів", то щось остаточно змінилось.Я і досі хочу схуднути) і, можливо, це вже назавжди - я не схудну і не перестану хотіти. Але в цьому тепер немає страху, істерики і ненависті до себе (бо то була саме ненависть і відраза, а ніяке не піклування) І немає нічого поганого ні в корисній їжі, ні в вегетаріанстві, ані в торті на обід, якщо хочеться. Справа - в стосунках з самим собою. Я люблю смачно їсти, люблю готувати, люблю годувати. Перефразовуючи класика: я - готую, але готова безкінечно сратись в інтернеті за ваше право НЕ готувати - їсти фастфуд, мати чоловіка, який готує, їсти в ресторанах чи взагалі не їсти. Якщо вам так хочеться або просто зручно, або період такий, що сил немає.А то якесь у мене дуже біле пальто в попередньому дописі вийшло))