ФотоІсторія 📸

У Франції проживає близько 3 млн алжирців, де для них діє спрощений міграційний режим та подальша легалізація. Так французи розплачуються зі своєю колишньою колонією за імперське минулеА виною всьому стала мухобійка. Нею в 1827 році правитель Алжиру Хуссейн Дей вдарив французького посла П'єра Дюваля коли приймав дипломата. Дюваль не зміг точно відповісти коли Франція виплатить борги за постачання зерна ще армії Наполеона. Розлючений Хусейн ударив посла по обличчю віялом для відгону мух. Спочатку французи вимагали вибачень, Алжир відмовився. Тоді французи влаштували морську блокаду, а ще через три роки висадилися на берег і захопили країну.Розпочалася 130-річна колонізація країни. Інцидент був приводом — у французів були значно вагоміші причини розпочати кампанію. Відволікти від внутрішніх проблем, зміцнити монархію і захопити нові землі.Незалежним Алжир став лише у 1962 році після кровопролитної війни. Перед падінням режиму французи навіть намагалися втихомирити повсталих справжніми ядерними вибухами.

Спроба встановити рекорд за тривалістю перебування під землею. Великобританія, 1968 рікІрландець Майк Міні працював на будівництві тунелів у Лондоні та мріяв стати боксером, але травма зруйнувала ці плани. Бажаючи здобути популярність і заробити грошей для сім'ї, він вирішив побити існуючий рекорд перебування під землею в 55 днів.21 лютого 1968 року він ліг у спеціально підготовлену дерев'яну труну з вентиляцією, яку закопали у лондонському районі Кілберн. Усередині були: запаси їжі та води, телефон, лампи для читання.Щодня він робив прості вправи, розмовляв телефоном та читав книги. За спогадами сучасників, він переносив випробування краще, ніж очікувалося.Майк провів під землею 61 день, коли його відкопали, довкола зібралися журналісти, музиканти та сотні глядачів. Сам Міні гворив, що міг би пролежати ще довше.Найдивовижніше – рекорд майже нічого йому не дав.Спонсори зникли, світове турне не відбулося, офіційно рекорд не визнали, оскільки не було необхідної процедури підтвердження.ФотоІсторія 📸

Консервна банка з фекаліями художника. Італія, 1961 рікП'єро Мандзоні виготовив серію з 90 консервних банок. На етикетці текст чотирма мовами: «Лайно художника. 30 г нетто. Збережено у натуральному вигляді. Вироблено та закатано у банку у травні 1961 року».Кожна банка має номер від 001 до 090 з підписом автора. Він встановив конкретну ціну — банка за ціною її ваги в золоті.Зараз кілька банок перебувають у музеях. У Лондоні в Tate Modern: банка номер 004, придбана у 2000 році за 22 350 фунтів, викликала парламентський скандал — консерватори питали, чи справді держава має купувати «банку з екскрементами». Ціни постійно зростають. У 1961 році одна банка коштувала 37 доларів. У 2007 році вже €124 000, у 2016-му 182 500, а у 2022 році захмарні 275 000. Хоча сьогодні 30 грамів золота — це близько €2 200. Найсмішніше, що деякі банки вибухнули. Їх вміст з часом виділяє газ, тиск зростає, метал не витримує, що збільшує ціну на решту цілих. Більше того, банки підробляють — зробити це легко, особливо вміст.

Як після пограбування виглядає корона останньої французької імператриці та дружини Наполеона ІІІ Євгенії Корону виготовили не для коронації. Наполеон III замовив її до Всесвітньої виставки 1855 року як символ величі Другої імперії.Корону виготовили із золота та прикрасили більш ніж 2400 діамантами та 56 смарагдами. Реліквію пошкодили, коли злочинці витягали її з вітрини. Фахівці впевнені, що реліквію вдасться повністю відреставрувати.Доля врятувала корону вдруге. До цього після падіння Другої імперії (1870 рік) багато коштовностей монархів продали, однак не корону. Її не вважали частиною старої королівської спадщини. Корону повернули власниці, а після її смерті реліквія залишалася у спадкоємців, а згодом опинилася у Луврі. Її ціна як ювелірного виробу близько $12 млн. Корона була одним із головних «трофеїв» грабіжників, однак випала з їх сумок прямо біля музею. Якби корону таки викрали, то вона зникла б у приватній колекції, можливо, назавжди — продати її легально неможливо.ФотоІсторія 📸

Mortsafes – Сейфи для покійниківУ Британії на початку ХІХ століття медичні школи гостро потребували тіла для розтинів. Дозволялось використовувати лише тіла страчених злочинців, їх дуже не вистачало.Тоді виникла «професія» resurrection men. Вони викрадали тіла і продавали їх — справжня індустрія з тарифами та постійним попитом.Аби зберегти тіла, родичі замовляли так звані Mortsafe з чавуну чи сталі, вагою від сотень кілограмів до понад тонни. Сейфи стали прибутковим бізнесом — їх здавали в оренду. Після 4–6 тижнів (тіло вже не цікавило нікого) сейф знімали та встановлювали на інше поховання.Mortsafes свідчили про достаток родини. Простий коштував 5-10 фунтів, складний з плитами та замками вже 15-25 футнів (зарплата робочого за рік).Проблему вирішив закон 1832 року. Дозволили використовувати тіла померлих у робітничих будинках, притулках, лікарнях, тих у кого не було родичів.Після цього попит на тіла зник, професія грабіжника могил практично зникла, а mortsafes стали історією.ФотоІсторія 📸

Лідер венесуельської опозиції Мачадо "нагородила" Трампа своєю ж Нобелівською премією миру. Що каже історія?Не дивлячись на те, що так робити не можна — премія присуджується виключно тому, кого обрали, в історії були і відмови, і пожертвування, і передача премії як подарунка. Відмовлялися від премії письменник Жан-Поль Сартр у 1964 році та в'єтнамський політик Ле Дик Тхо у 1973-му.Під час радянсько-фінської війни Сельма Лагерльоф (література, 1909 рік) пожертвувала свою медаль Шведському фонду допомоги Фінляндії. Дар незабаром повернули.Луїджі Піранделло (література, 1934) практично відразу вручив нагороду ... Беніто Муссоліні!Кнут Гамсун (література, 1920 рік) віддав медаль у 1943 році міністру пропаганди Третього Райху Геббельсу.Гроші ж лауреати як тільки не витрачали: шопінг, купівля нерухомості чи яхти, створення журналів, виплата боргів чи витрати на сумнівні схеми, що виявилися шахрайськими.А ось Анатоль Франс (література, 1921 рік) перерахував усі гроші до фонду допомоги голодуючим.

Кільце "Мертва голова", започатковане Генріхом Гіммлером 10 квітня 1934 рокуСпочатку їм нагороджували старших офіцерів «старої гвардії». Надалі правила спростили і до 1939 року практично кожен офіцер СС, з вислугою більше 3 років та без порушень дисципліни, мав таку нагороду.Перші підробки з'явилися ще під час війни — їх замовляли, як правило, офіцери СС, які не отримали справжнє кільце. Ювелірам забороняли робити копії кільця, їх виготовляли нелегально, у тому числі і в'язні концтаборів.Якщо власник помирав чи йшов з СС, то кільце він здавав Гіммлеру, а той повертав його до замку Вевельсбург. Якщо власник гинув у бою, його соратники мали зробити максимум з можливого аби кільце не потрапило до ворога.Кільця вбитих ставали частиною експозиції меморіалу у замку Вевельсбург. До січня 1945 року 64% із 14 500 кілець повернулось до Гіммлера.Навесні 1945 року всі кільця, що зберігалися у Вевельсбурзі, за наказом Гіммлера поховали під штучно створеною вибухом лавиною. Їх не знайшли й досі.ФотоІсторія 📸

Продавець котячого м'яса, Лондон, 1933 рік❌ Це міф. Чому? ⬇️На цьому фото зображено як нібито у Лондоні продавали котяче м’ясо для людей. Стверджується що таке явище було у XIX–поч. XX століття, під час бідності чи воєн. Це помилкове тлумачення реального факту.Що було насправді?“Cat’s meat” ≠ м’ясо з котів. У Лондоні існували cat’s-meat men — вуличні торговці, які продавали м’ясо для котів і собак, зазвичай кінське або субпродукти. Саме слово й створило плутанину.Кінське м’ясо було законним кормом для тварин. Після смерті коней їх часто переробляли на корм. Торгівля була відкритою і масовою — з візками, дзвіночками та постійними маршрутами.Жодних доказів легального продажу котячого м’яса людям немає. Ні міські реєстри, ні судові справи, ні санітарні звіти Лондона не підтверджують таку практику.Звідки взялася легенда?Словесна плутанина (“cat’s meat”). Сатиричні карикатури та чутки про бідність. Поодинокі анекдоти про голодні роки, які з часом узагальнили до «звичної практики».ФотоІсторія 📸

«Диво в Андах». Останній знімок рейсу FH-227, що зазнав катастрофи в Андах 13 жовтня 1972 рокуЛітак летів з Монтевідео до Сантьяго. На борту були 45 людей. Через навігаційну помилку літак врізався в гори на висоті понад 3500 метрів.Частина загинула одразу. Інші опинилися серед льодовиків та скель без теплого одягу, без запасів їжі на холоді у розрідженому повітрі.Хто вижив, зробили укриття з фюзеляжу і економили їжу. Пізніше по радіо вони дізналися страшну новину: пошуки офіційно припинено.Коли їжа закінчилася вцілілі вирішили їсти тіла загиблих, як єдиний шанс вижити.Пізніше їх накрила лавина. Знову загинули люди. Решта зуміла вибратися і продовжити боротися.Зрозумівши, що допомога не прийде, Нандо Паррадо та Роберто Канесса зважилися на відчайдушний крок – перейти гори пішки. Без карти, у саморобному взутті вони йшли 10 днів, доки не зустріли чилійського пастуха. Той передав інформацію рятувальникам.Через 72 дні прийшла допомога — врятували 16 людей, що залишилися живими.ФотоІсторія 📸

ІНСТРУКЦІЯ: Ви образили самурая в Японії XIV століття. Що робити?НЕ ДИВІТЬСЯ ЙОМУ В ОЧІПрямий погляд — це виклик. Опускайте погляд повільно. Не ривком — це може виглядати як спроба нападу.ВИБАЧЕННЯ — НАЙСИЛЬНІША ЗБРОЯСкажіть: «Сумімасен. Винен. Ніякої неповаги не мав». ПОДАРУНОК — НЕ ХАБАР, А ЗНАК ЧЕСТІСамураї не брали прямі «підкупи». Але оміяґе (подарунок) був символом поваги — пляшка хорошого саке, гарний шматок шовку, дорогий чай. Головне — нічого дешевого.ЯКЩО ВАС ВИКЛИКАЛИ НА ПОЄДИНОК — ВТІКАЙТЕ… ДИПЛОМАТИЧНОНайправильніша фраза: «Моя недосконалість не гідна підняти меч проти вас». КОЛИ САМУРАЙ МОЖЕ ПРОБАЧИТИ?Він старший і не хоче псувати репутацію, проливаючи «негідну кров». Він на службі та не має права починати бійку. У нього гарний настрій. Ви справді щиро вибачилися й подарували щось достойне.КОЛИ САМУРАЙ ТОЧНО НЕ ПРОБАЧИТЬ?Ви торкнулися його меча. Навіть випадково. Ви зачепили його або честь його клану. Ще й публічно. Публічна образа = публічне відновлення честі.ФотоІсторія 📸