Продовжуємо нашу рубрику, яка присвячена лавреатам Національної премії України імені Тараса Шевченка. Сьогодні згадуємо постать, що поєднала в собі щиру лірику й громадянську позицію, — Андрія Самійловича Малишка.Український поет, перекладач, літературний критик, громадський діяч, депутат Верховної Ради УРСР 3–6-го скликань, він народився в родині шевця й змалку зростав у середовищі, де праця і гідність були найвищими цінностями. Його родинна історія сповнена драматизму: старший брат Петро став своєрідним народним месником — грабував радянських чиновників і допомагав простим селянам. У 1928 році його заарештували й стратили. Мати благала про помилування, та безрезультатно. Згодом Малишко з болем і гордістю скаже: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» Перші поезії поета з’явилися друком у 1930 році в журналах «Молодий більшовик» і «Глобус». Уже в 1930–40-х роках одна за одною виходять збірки «Батьківщина», «Лірика», «З книги життя», «Народження синів», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки», а також поеми «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила», у яких звучать мотиви історичної пам’яті, любові до рідної землі та людської гідності.У 1964 році Андрій Малишко став лавреатом Шевченківської премії за збірку лірики «Далекі орбіти» — твори, що й досі вражають щирістю, музичністю та теплом слова.Пам’ятаємо тих, чиє слово стало частиною нашої культурної пам’яті 💜