Не будуть всі люди знати математику і науки. Цього не добилася жодна освітня система. У людей занадто по-різному працює мозок, різні таланти та мотивація.Занадто складно стає вже на рівні тригонометрії, інтегрування та диференціювання, мітозу та мейозу, генетичного коду, окисно-відновних реакцій, газових рівнянь або пружної деформації. Цих речей не знає більшість дорослих у будь-якій країні світу, хоча номінально мали би знати.Крім того, мозок більшості людей дозріває не так, як цього очікує програма. Дуже багато концептів стають дійсно зрозумілими після 18, або й після 25. Причому часто людина у 30 шось нарешті розуміє, каже "чому мені так це у школі не пояснювали?" Та може і пояснювали, але інтереси були інші або мозок не дозрів.Спроби втулити науку дітям, яким це зараз нецікаво або занадто складно, зазвичай дають таку лінійку реакцій:складно і нудно, не виходить навчатися -> ставлять погані оцінки, ображають і принижують -> не буду вивчати -> розвиваюсь поза науковим світоглядом -> у дорослому віці не усвідомлюю, _наскільки_ насправді все складно -> примітивно сприймаю світ, ведусь на інстаграмні схеми та тікточні відповіді, вважаю вчених пихатими дурниками.Поки що всі відомі мені приклади, коли "от у цього викладача всі діти це вивчають і все працює" насправді виявляли низку обмежень: не всі, не все, не те щоби вивчають, не на тому рівні, якого очікує програма тощо.Я думаю, найкраще, чого ми можемо досягти в масовому масштабі:- усвідомлення дитиною складності системи і толерантність до складності - повага до себе, як до людини, яка може не знати і не розуміти- повага до тих, хто розуміє - розуміння зон свого незнання - готовність прийти до експертів, коли стикаєшся з зоною незнання - у ролі експерта повага до тих, хто не знає і людяна взаємодія з ними- ставлення до навчання як до пригоди і бажання вчитися все життя.Робота на такі цілі означає тотальний перегляд усіх підходів шкільного навчання. Командна робота, інші завдання, інше оцінювання та інша інтерпретація оцінок.