Кілька тижнів тому ми трошки посварилися з Олею. Нічого серйозного, але емоційна напруга була. І мені здається, що Тишко відчув конфлікт лояльності, в якому обрав сторону мами.Звісно, це я міг і нафантазувати, в питанні емоцій так часто стається. Але днів із десять він не біг до мене, коли я приходив додому, і кілька разів проганяв під час вечірнього вкладання. Плюс часто було відчуття, що в них є якісь цікаві нові ритуали – якісь із мамою, а якісь із нянею, – в яких я однаково зайвий. При тому, що наша напруга з Олею вже давно пройшла.Оля каже, що він все одно багато мене згадував кожного дня. Тому можливо, що шось із цього мені здалося, а щось було проявами його власних емоційних процесів, з якими йому очевидно непросто.Шо мені тут здається цікавим і чому взагалі про це пишу: здається, схожі відчуття нерідко ловлять батьки. І буває, що обробляють їх дуже хріново:1. Починають всіляко шукати уваги дитини і розважати її.2. Не відстоюють власні межі та просідають.3. Навпаки, ображаються і віддаляються.4. Мабуть є також інші погані варіанти. На рівні дій я не знаю хороших рішень. Реально ці емоції треба нести до психотерапевта і працювати з власними травмами і моделями прив'язаності. Дитина точно не може закрити дорослому ці речі, а спроби це зробити дорого їй обійдуться.Про всяк випадок: у нас із Тишком уже все ок, контакт відновили.