Коли відволікання має сенс? А. Якщо дитина вже прожила фрустрацію, у ній немає сенсу залишатися безкінечно. Перемикаємось на шось цікаве. Б. Якщо дитина не в емоції, а в румінації: зациклюється на своєму стражданні, підкріплює емоцію думками, а думки – емоцією. Імовірно, у неї вже багато досвіду відволікань, системне незадоволення якихось потреб і немає вміння толерувати дискомфорт. Можна спочатку відволікти. Але далі критично важливо поспілкуватися, пошукати інший спосіб задоволення потреби, обговорити його з дитиною і застосувати (або застосувати і обговорити вже хороший результат)В. Якщо дитина має дискомфорт, який ми не можемо прибрати, наприклад хворобу. Так, тут доводиться робити танці з бубном. Але навіть тут важливо не фанатіти з інтенсивністю стимулів, щоби не ускладнити подальше життя. Г. З дитиною треба зробити щось обов'язкове, наприклад медичне втручання. Обов'язково попередити, що це в будь-якому випадку станеться. Потім відволікти і зробити втручання якнайменш неприємним. Важливо! Більшість обов'язкового насправді не обов'язкове. Переважну більшість необхідних втручань можна обробити інакше. Наприклад: Тихон, коли має не дуже добрий настрій, істерить стосовно вдягання, особливо вуличного одягу. Але він любить гуляти. Тому ми його не відволікаємо для вдягання, а вдягаємо вже на вулиці, пояснюючи причини. Я навіть давав йому босоніж постояти в снігу, щоби він відчув цінність взування. Тобто одяг – це не про наші вимоги. А отже і не обов'язкова справа. Це про його потребу і умови для її задоволення. Якщо під час істерики ви зрозуміли, що неправі і встановили тупу вимогу. За замовчуванням я вважаю, що треба негайно змінювати дії та пояснювати причини. Якщо дитина починає робити істерики для маніпуляції, може мати сенс завжди спочатку заспокоюватись, а потім робити те, що хотіла дитина. Але! В основі відсутності істерик лежить не ваша жорсткість, а впевненість дитини в тому, що ви знайдете найкраще рішення і її потреба буде задоволена. Якщо дитина просто робить щось небажане, в основі теж потреба. Вам важливо мати пояснення, чому дії дитини вас не влаштовують, твердість у захисті своїх кордонів (а для цього – якісне розуміння цих кордонів) та пропозицію до спільного пошуку. На виході ваших переговорів мають бути задоволені обидва. Наприклад: Тихон регулярно лізе в горщики до рослин. Я йому зробив пісочницю. Не заміняє. Налив туди воду. Ні. Досипав туди кокосової кори, щоби було максимально схоже на землю. Отак працює.