«Новий світ війни»: як російсько-українська війна вчергове змінила правила гри  

PART 1

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну відбулась не просто війна між двома державами — розпочалося системне переформатування самого підходу до ведення війни. Нові дешеві комплекси (на основі цивільних технологій) почали системно і масово витісняти високотехнологічні та дорожчі зразки.

У традиційній парадигмі ХІХ-ХХ століть війна та підготовка до неї були основним каталізатором технологічного прогресу. Військово-промислові комплекси великих країн функціонували як структури довгого циклу інновацій, де нова технологія розроблялась у відповідь на стратегічний виклик, проходила етап масштабного фінансування та впровадження, а згодом знаходила цивільне застосування (приклади: залізниця та телеграф, стандартизація, барабанні механізми, радіо, авіація, мікрохвильові технології, ракетні/космічні технології, інтернет, GPS.

На відміну від воєн ХІХ-XX століть, ця війна інституціоналізувала зворотний інноваційний потік: цивільний технологічний сектор став джерелом бойових інновацій. Причина цього — характер самої війни. Україна не може дозволити собі класичну, дороговартісну модель стратегічної інновації, де повний цикл — від концепту до озброєння — займає роки та мільярди доларів. Натомість асиметричний підхід змушує інтегрувати існуючі цивільні технології в нові бойові конфігурації, які не мають прямих аналогів у великих арміях. Це відкриває простір для унікального типу інновації, такої, що ґрунтується не на прориві всередині системи, а на імпровізації ззовні — через застосування цивільних технологій у бойовій логіці. У структурному вимірі це означає перехід від моделі «війна як джерело технологій» до моделі «війна як адаптація цивільних технологій до бойового застосування».

До ХХІ століття домінувала модель, в якій воєнна перевага великої держави формувалась через три взаємопов’язані структурні елементи:

▪️Акумуляція критичної маси дороговартісних бойових платформ — артилерії, піхотного озброєння, танків, фрегатів. Виробництво таких систем вимагало складної індустріальної бази, довготривалих інвестицій, спеціалізованої логістики й високого технологічного бар’єру.

▪️Виключення слабших держав зі стратегічного змагання — через нездатність підтримувати еквівалентну структуру витрат. Малі гравці не можуть створити аналогів — через ціну, логістику, навчання, індустріальні бар'єри;

▪️Перевага через витрати — війна концептуалізувалась як форма змагання: той, хто може дозволити собі більше витрат, швидше відновлення та краще використання наявних ресурсів, перемагає.

На цю модель накладається принципово новий чинник — ядерна зброя, яка виникла як кульмінація накопичення військової міці, але не зламала саму логіку переваги великої держави, адже ядерна зброя зберігає високу вартість розробки, обслуговування та доставки (ракети, підводні човни, літаки-носії). Доступ до ядерного арсеналу залишається привілеєм великих держав, які володіють відповідною науковою, інженерною і політичною спроможністю.

Успіх у війні як і раніше залежить від ресурсів та військової міці, але кількість нестандартних методів зростає, а традиційна перевага блокується не «відзеркаленням», а обходом.

Ціна рішень у десятки або й сотні разів менша, ніж ціль
Платформи, які створюються в Україні, мають критично низьку собівартість:
– FPV-дрон ($800–3000) проти танка, БМП,БТР ($3–15 млн);
– Ударний БПЛА ($10-100 тис) проти артилерії, ЗРК, радарів ($2–25 млн).
– Морський дрон ($250–500 тис.) проти фрегата ($50–80 млн) чи винищувача за ($20-30 млн);
– Ударні БПЛА великої дальності ($100-300 тис) паралізують оборонно-помисловий комплекс противника, гальмують економіку, задаючи збитків на мільярди дол США.  

Наявність цих засобів та набутий досвід використання в подальшому дозволяють проводити все складніші операції в плануванні, але не в ціновому виражені. Складна операція з ураження стратегічної авіації на аеродромах РФ вартістю понад $7 млрд була здійснена за допомогою кількох десятків FPV.

⬇️⬇️⬇️