🌐 Театр одного актора, щоб не було конкуренціїСпікер парламенту Ірану Мохаммад-Багер Галібаф видав справжній шедевр політичного еквілібризму, від якого стає і смішно, і гидко водночас. Людина, яка щойно в кулуарах через катарських посередників лагідно заглядала в очі американцям, намагаючись виторгувати подовження ліцензії на продаж нафти (бо 58 мільйонів барелів застрягли в морі й бюджет тріщить), виходить на публічну трибуну. І з палаючими очима закликає мільйони іранців масово йти на похорони Хаменеї та оголосити «тотальну помсту за його кров».Раніше для цього існувала класична, перевірена часом схема: «добрий і злий поліцейський». Один дипломат посміхається в Женеві чи Досі, один скажений генерал махає ракетою на полігоні. Але Галібаф вирішив зекономити на кадрах і поєднав обидві ролі в одному флаконі. До обіду він — прагматичний голуб миру, після обіду — ультрарадикальний яструб помсти.Проте не поспішайте звинувачувати Тегеран у винятковій дикості. Насправді Галібаф просто підхопив головну інфекційну хворобу сучасної світової політики. Поділ на «яструбів» та «голубів» офіційно помер. Нинішній світовий тренд — це політичне дворушництво, коли лідери намагаються грати взаємовиключні ролі одночасно.Цей вірус мутував і вразив голови лідерів по всьому світу: * Дональд Трамп: В один і той самий день може погрожувати «стерти в порошок» чергового диктатора, а вже за годину заявляти, що цей самий диктатор — його «прекрасний друг». * Володимир Путін: Однією рукою підписує укази про ядерний шантаж і м'ясні штурми, а іншою — строчить статті про «бажання мирних перемовин», бідкаючись, що його «надули». * Володимир Зеленський: Вранці Банкова запевняє західних партнерів у беззастережній відданості європейським антикорупційним критеріям, а ввечері — ухвалює рішення в ручному режимі, захищаючи «своїх» менеджерів від будь-якого зовнішнього моніторингу. З одного боку — прапори ЄС, з іншого — затишні кулуарні традиції.Але в чому ж справжня причина цієї політичної шизофренії?Здавалося б, ну розподіліть ролі! Навіщо ганьбитися? Але в тому-то й фокус, що ми живемо в період абсолютної, тотальної недовіри та патологічного страху перед конкуренцією.Сучасна політика — це як вистава в дуже бідному театрі. Але бідному не на гроші, а на акторів. Бюджети там шалені, ставки мільярдні, гонорари космічні, і головне завдання режисера — забрати весь цей гонорар в одну-єдину кишеню (чи в одну партію, чи в один Офіс).Нинішні лідери смертельно бояться випустити на сцену когось іншого. Трамп не може дозволити собі мати кишенькового опонента, який самостійно вестиме іншу лінію. Путін боїться цього до нестями. Зеленський та його Офіс діють абсолютно так само. І Галібаф в Ірані розуміє: якщо він випустить на трибуну закликати до помсти якогось харизматичного генерала КВІР, цей генерал завтра стане новим кумиром натовпу і знесе самого Галібафа.Тому доводиться бідним лідерам крутитися вовчком і грати всі ролі самотужки. Трупа — бідна, актор на сцені всього один. Він і швець, і жнець, і на дуді гравець.І саме тут зарита головна біда нашого часу.Грати ці дві ролі одночасно в епоху інтернету — неможливо. Те, що ти зранку збрехав чи пообіцяв для внутрішнього радикального споживача, ввечері на міжнародному столі перетворюється на повний провал і дипломатичний скандал. Система починає «коротити» від перевантаження взаємовиключними меседжами.А найбільша трагедія розгортається в головах звичайних людей. Суспільство за звичкою продовжує шукати в кожному лідері якусь чітку сутність. Люди хочуть зрозуміти: «Він за мир чи за війну?», «Він за європейські цінності чи за ручне керування?».А зрозуміти це неможливо. Бо там немає монолітної позиції. Там є лише егоїзм одинаків, які хочуть контролювати 100% простору і грошей, але через це самі перетворюються на клоунів, які плутають власні маски прямо під час вистави.ОТЖЕ:Торгуйся як цинік, кричи як фанатик, греби все під себе — і сподівайся, що глядач не помітить, як ти заплутався у кулісах.