(Не)експертний погляд на мистецтво

Що дивимось у грудні:▫️Мала Галерея (post-)System Рідко зацікавлююсь темою виставки — зазвичай йду на автора, куратора або просто без очікувань, але тут виняток. Тема базується на відновленому маніфесті бельгійського куратора Яна Ван Вунсела, написаного у 2000 році, де куратор доходить висновку: усе мистецтво завжди підпорядковане власній системі. Виставка обіцяє поміркувати на цю тему. До 21.12.2025▫️Voloshyn Gallery«Колись почуємо», Юрій БолсаПерсональна виставка Юрія Болси.Його мистецтво водночас особисте і соціально-критичне.Емоційність його робіт лише зовнішня, за ними — прийняття реальності нашого життя без надмірної драматизації.Новий проєкт досліджує стан спостерігача — стан, в якому небезпека здається завжди присутньою, але стосується когось іншого.До 10.01.2026▫️Pinchuk Art CentreЦе всього лиш кінець світуА це виставка, де в першу чергу йду на митців — Ольга Штейн, Владислав Плісецький, Катерина Лисовенко, Федір Тетянич, Ілля Тодуркін. А ще на іронічну назву, бо що як не іронія рятує у ці часи найкраще. До 04.01.2026▫️The Naked Room«Нові кордони мого тіла», Елена СубачЗнову Елена і знову фотовиставка. Особливість підходу фотографки у виборі дистанції — вона підходить до об’єкту дуже близько з короткофокусним об’єктивом, при цьому без порушення чужого простору. Нова серія фотографки по ветеранів війни та цивільних з ампутаціями, які проходять реабілітацію в Superhumans Center.До 8.01.2026

Мнемосіна — виставка фотографій української мультимедійної художниці Єлени Ємчук, яка з 11 років живе у США. Так вказано у тексті галереї. Хоча мені постійно хотілося написати «американської художниці українського походження», а автори статті на Вікіпедії так і зробили. Не знаю, чи це комусь важливо — на враження від робіт ця деталь майже не впливає.Концепція виставки сформована навколо робіт авторки, знятих під час перших візитів до України 1990–2000-х років. Сама експозиція умовно поділена на дві частини: кадри сюжетів з вулиць Києва, де головним об’єктом часто є жінка, та портрети жінок у кольорі, зняті у Львові минулого року. Вибір основного об’єкта зображення був відповіддю Єлени на не надто доречні стереотипи про радянських жінок в американському суспільстві, які вона зустріла після переїзду.Поки що виставка сприймається радше як тизер до повнометражного фільму або хоча б кліпу — розмір простору дає свої обмеження (про що пишуть і самі кураторки). Мені дуже подобаються стиль та бачення Єлени, особливо сучасні портрети, але хочеться ще — бо тема «Мнемосіни», як на мене, не розкрита :)Виставку подовжено до 4 грудня.Де: The Naked Room