покруч | ДОВГИЙ ПОСТ ПРО ФОНЕТИКУ І НЕ МЕНШ ДОВГИЙ ПОЛЬСЬКИЙ CHUJЄ такий старий...

ДОВГИЙ ПОСТ ПРО ФОНЕТИКУ І НЕ МЕНШ ДОВГИЙ ПОЛЬСЬКИЙ CHUJЄ такий старий філологічний жарт: “Чому в польській мові звук [х] пишеться двома буквами? Щоб chuj був довший.” Зараз я розповім як так вийшло, що цей звук записується диграфом — комбінацією двох літер. А заодно — чому деякі англійські слова пишуть ph замість f, та звідки взявся диграф th.Зайти треба здалеку. Ви можете добре знати, що грецька мова користає зі свого власного алфавіту. Всі його знають з уроків математики, але лише обрані вчили його на парах зі старогрецької. Власне, грецька абетка була навмисно створеною для грецької мови, а тому ідеально підходила до її потреб. Відтак всі звуки греки в ній були відтворені на письмі один до одного. Ми зосередимося на трьох буквах: φ (фі), χ (хі) та θ (тета). Тепер прийнято вважати, що ці символи позначають такі звуки: [f] ( наше ф), [х] (наше х) та [θ] (англійське th). Однак, старогрецька, вочевидь, трохи відрізнялася. Вона на їх місці використовувала інші звуки, що наче подібні, а наче й не зовсім. Ці звуки ми позначаємо в міжнародному фонетичному алфавіті так: [pʰ], [kʰ], [tʰ]. Вони є придихові приголосні (aspirated). Це означає, що коли ми вимовляємо звук, то додаємо до нього придих. Щоб побачити різницю наглядно, піднесіть до уст свічку та вимовляйте слово “тато”, щоб вогонь був статичний, а потім так, щоб рухався. В українській мові таких приголосних нема, але вони є в англійській, де вони не контрастують зі звичайними. Тобто навіть якби хтось вимовив ці звуки по-різному (а їх вимовляють постійно), ми не почули б різниці між ними, бо вони не поділяють значення слів. Можна вимовити [pʰɪn], а можна [pɪn] — різницю англофони почують, але значення слова це не міняє. В старогрецькій, так само як в сучасних мовах гінді, навахо та мандарин, ці звуки міняють значення.В Римі старогрецька була дуже поширена (останні слова Цезаря “et tu brute?” були насправді вимовлені грецькою, а не латинською). Римляни чули різницю і мусили її відтворювати якось на письмі. Досить природно було обрати саме варіанти ph, ch, th (в латині не використовували букви k). Прикол цікавий, бо мовці латини мусили викручуватися і якимось чином таки відтворювати різницю. В сучасній латині (так, така є), яку вивчають в університетах, ph вимовляють як [f], а ch як [x], а th залишається просто [t] Власне ця традиція існує в усіх європейських мовах. Досі в англійській мові грецькі слова з [f] пишуться через ph. Звідси ж, очевидно, ростуть ноги диграфа ch в німецькій і польській мовах та th в англійській. Отак от, вийшло, що придихові приголосні та старогрецька фонологія відростили полякам chuj.