Що вже говорити про тисячі артефактів, які вони звідти вивезли. Що говорити про повністю припинену наукову діяльність на місці. Що говорити про те, що навіть елементам чисто російської імперської історії вони зуміли підісрати, перекривши вид на місце історичної битви між османами і росіянами в 1914. Навіть самі росіяни невдоволені цим підходом. Ось один жаліється, що замість місця де "решалась судьба Российской Импреии" оглядовий майданчик виходить на Діснейленд. Такою є робота російських наративів. Вона покладається цілком і повністю на розмиття ліній між різними історіями, фактами і вигадками, муляжом і автентикою, різними ідентичностями. І навіть це вона не може зробити якісно. Який сенс має поєднання в одному місці історії античності, російської імперії, глибоко радянської ідеології та православної нової росії? Жодного, бо більшість із цих речей у будь-якій притомній голові — взаємовиключні. Прапор "Третього Риму", імперської Росії, майорить над грецьким амфітеатром, з якого видніється православний храм із статуєю князя Володимира Великого, де, пародіюючи візантійський обряд, попи проповідують про радянську спадщину і співають написаний під музику гімну СРСР, гімн Російської Федерації. Хаотичне змішання різних сутностей, створення неадекватної, нежиттєпридатної міфологеми про вічну росію, якій властиві всі епохи і ідентичності, навіть якщо вони заперечують одне одного — це суть теперішньої Росії. Історики згодом називатимуть це Путінізмом. Я думаю, що це звірство.