Перечитуючи Йова у час війни у День жалоби за людьми, яких убили смертоносні російські ракети та злочинна недбалість наших міністерських посадовців. Загинуло 37 людей, більшість із яких — мешканці будинку для літніх людей; пошкоджено 130 осель. А ще — невпинні удари по Києву, Одесі, Харкову, Сумах, по сотнях мирних міст і сіл, по супермаркетах, школах і лікарнях...
«Відповідаючи, Йов сказав: «О, якби справді можна було зважити мої страждання, а всі мої нещастя разом покласти на вагу, — то вони були б важчі за морський пісок, тому й нерозважливими здаються мої слова.Адже в мене встромлені стріли Вседержителя, і їхню отруту мусить пити моя душа. Божі жахи спрямовані проти мене» (Йова 6:1–4). Біль, спричинений ворогами видимими та ворогом невидимим (дияволом), праведник адресує Богові. Що це йому дає? Він не розуміє, чому все це з ним відбувається. Але його життєва мудрість давно підказала: немає жодної користі звинувачувати всіх і вся. Найприродніше та найправильніше для зраненого серця в час лиха — вести діалог із Творцем. Ми, Божі діти, можемо повчитися цього в Йова. Коли біда підступає впритул і ранить особисто нас, варто перевірити себе, прислухатися до свого серця, озирнутися в минуле, визнати свої провини й продовжувати славити Бога. А якщо ми й далі нічого не розуміємо, і Бог не вказує на жодну нашу провину, проте страждання не відступають, — це означає, що, як і Йов, ми маємо право запитувати Господа. Навіть тоді, коли здається, що небо мовчить. Віра Йова спрямовує весь екзистенційний біль до Бога: Якби ж то Бог зволив мене розчавити, — простягнув Свою руку і вбив мене! Це було б для мене якоюсь потіхою й відрадою в моїх нещадних муках, позаяк я не зрікся слів Святого. Але де взяти сили, щоб витерпіти? І який мій кінець, заради чого варто жити? Хіба я з каменю, щоб мати силу все витерпіти? Хіба моє тіло мідне? Невже немає для мене допомоги, і я позбавлений усякого порятунку? (Йова 6:9–13).
Яка користь від запитань, прямої відповіді на які ми, можливо, ніколи тут не отримаємо? У них немає сенсу, якщо вони не адресовані Богові. Лише Він є правдивим адресатом усього спектра наших почуттів, пробуджених раптовим гострим чи тривалим тупим болем. Запитання до Бога — це молитва, щира розмова залежного й обмеженого творіння з безмежним і величним Творцем. Така бесіда є свідченням віри, її опорою та джерелом надії. А той, хто довіряє Писанню, знає напевно: Господь чує молитви Своїх дітей, навіть коли зволікає з відповіддю або відповідає зовсім не так, як ми очікували. Наша війна має абсолютно конкретного агресора — росію. Ми знаємо, звідки летять ракети. Ми знаємо й страшну ціну халатності та корупції чиновників. Проте коли біда вражає нас особисто, варто наслідувати приклад Йова.
Нещасний може очікувати на милосердя від свого друга, навіть якщо цей друг утратив страх перед Вседержителем. Мої ж брати виявилися зрадливими, наче весняні потоки, немов струмки, що висихають у полі
.
(Йова 6:14–15).
Ось іще один важливий урок від Йова. Щоб у твоєму житті не сталося, завжди знайдеться кілька «друзів» чи одновірців із твоєї спільноти, які з побожним виглядом — у вічі чи позаочі — скажуть: «Це з ним не просто так», «Господь за щось це допустив». Найбільш «духовні» навіть складуть список «гріхів» (найчастіше — щодо зовнішності чи поведінки), за які тебе буцімто карає Бог. Якщо почуєш щось подібне, запитай: це відкрив їм Господь чи це їхня особиста вигадка? Якщо в людини немає прямого слова від Бога для тебе — ігноруй і не бери до серця. Коли Бог хоче за щось докорити чи дисциплінувати, Він чітко дасть про це знати. І навпаки: якщо в тебе самого виникають подібні думки про людей, яких спіткало горе, перевір своє серце. Якщо ці думки не від Бога — негайно сповідай їх як гордість, зверхність і духовне невігластво. Картина Іллі Рєпіна, Йов і його друзі (1869)