(продовження) Якщо читати Книгу Суддів далі, ми побачимо: наступне покоління згадувало Бога лише тоді, коли їх притискали вороги. І коли вони, зазнаючи утиску і болю починали кричати до Господа — тоді народжувався їхній власний досвід взаємодії з Творцем, тоді народжувалася їхня особиста жива віра. Тоді і змінювалася ситуація.Я не вірю у «віру батьків» — це химерна релігійна реліквія. Я вірю в живе, актуальне сповідання віри кожним новим поколінням, яке здобуло власний досвід дотику до Бога. Досвід батьків має цінність! Але найчастіше лише як дорожній знак, що вказує: «Там живий Бог, іди і зустрінься з Ним сам». Якщо ж батьки лише створюють видимість святості, вони не передають віру — вони будують стіну між своїми дітьми та небом.P.S. Якщо ви згадали про «віру, одного разу передану святим» (Юди 3), то цей текст не про те, про що я писав вище. Ці слова про те, що у Писанні нам відкрита вся віра і ніякі сучасні «пророцтва» не можуть змінити суть Євангелії, що все вчення Біблії є скарбом істини, яку церква має зберігати незмінною і що ми маємо бути вірними біблійному вченню, живучи за ним і проголошуючи його далі.