«... Діти ж Ізраїля стогнали від праці і голосили. Їхні зойки від непосильної праці піднялися до Бога. Бог почув їхній стогін і згадав про Свій Заповіт з Авраамом, Ісааком та Яковом. І зглянувся Бог на Ізраїльських нащадків і пройнявся їхнім становищем.» Вихід 2:23-25 🔺

Перечитую прадавню історію і вона мене зачіпає за живе: невже серед українців так мало християнського люду, який би невтомно волав до Господа про звільнення?

🔺

Невже статистична кількість лише так назвивається?

🔺

Невже західніше, куди не долітають ракети і шахеди християнський люд мовчать перед Господом, а якщо й говорить то лише про своє?

🔺

Сподіваюсь що ні, але страх бере, що так може бути і що навіть війна не навчила наших людей звертатись до Бога і жити по Божому.

🔺

Є ще одне: молитва заступницька і взагалі молитва має звучати від людини живої віри, яка живе Ісусовим прощенням, бо Господь не чує людини грішної (Псалом 66,18; Прип. 28,9; Івана 9,31).

🔺

Тому крик про порятунок мав би йти разом з молитвою сповіді і каяття (як то робили і Неємія, і Даниїл).

🔺

Так, війна і все лихо, яке вона принесла має стати часом очищення, покаяння, упокорення, обʼєднання і... крику до Бога.

🔺

Дуже вже треба нам що Господь почув і наш стогін, згадав, що і ми уклали через віру й хрещення заповіт з Ним, щоб Він зглянувся нас і пройнявся нашим становищем і врятував нас від великого у брутальності, злі і кількості російського ворога. ... Хочеться щоб сьогодні, під час кожного богослужіння по всій країні в кожній церкві, з уст кожного християнина звучало благання до Господа про звільнення від ворога і щоб ця молитва разом з послухом Божій волі мандрувала у щоденне життя.