Щодо чекання місяцями на прийом до лікаря. Це абсолютна правда, але з іншого боку - трохи маячня. Все залежить від невідкладності. Українці і інші мігранти/біженці часто не знають як працюжє система, бо вона капець складна. Це зовсім не їх провина, але це часто призводить до того, що люди не користуються системою ефективно. Типи urgency та типи прийомів 1. Плановий поход до лікаря. Це всякі хронічні штуки, заплановані та превентивні штуки, follow-ups після перенесених хвороб. Щось, що вже якийсь час боліло і ще поболить, ніхто не помре. Такі прийоми це стандартний запис і його часто доводиться чекати місяцями. Найважливіше - це не для внєзапних болячек. 2. Acute symptoms. Внєзапні болячки, але конкретно ті, де лікаря тре побачити впродовж пари днів, щоб хоча б воно до завтра чекало. Тут it gets tricky, бо треба знати що робити. На такі прийоми часто неможливо записатися через сайт, треба телефонувати в клініку і прям казати їм що питання термінове. Якщо вони скажуть що зовсім ніяк - телефонувати в іншу або йти ногами. Загалом людей лікують не величезні лікарні, а невеличкі практіси понатикані по місту, часто там всього пара лікарів. В великому місці можна нагуглити будь-якого лікаря в своєму районі. Найважливіше - ці практіси забовʼязані приймати деяку кількість walk-ins в день. Часто тре просто припертися рано вранці, бо інакше в них вичерпаються ці слоти, але well. Їх завжди можна спитати по телефону. 3. Emergency. Щось, що не чекає ранку і пошуків практісів поряд. В такому випадку треба схопити снек і чарджер, та крокувати в emergency room (Notaufnahme). Там приймають всіх в порядку черги і в залежності від прямого ризику до життя. Пертися туди ногами не обовʼязково, чеки за таксі можна кинути страховій. Без страховки можна, вони просто дадуть чек. Чек платити відразу не обовʼязково. Вони не завжди мають спеціалістів, але мають сказати куди поїхати. Про загрозу життя: якось я сиділа з капець болючим отитом 4 години (вони дали обезбол звісно), але також якось я прийшла і сказала що в мене болить живіт - не встигла навіть сісти, мене поклали на каталку і повезли на кардіограму. Як тільки виключили інфаркт, залишили валятися ще декілька годин. 4. Швидка допомога. В сенсі машина з мігалками. Не стикалася з ними тому мало про це знаю. Але це на випадок коли людина реально помирає, або все настільки погано, що вона не може віднести себе до ER. За виклик на соплі можна звісно на штраф нарватися. Як це для місцевих

Найскладніше це знайти лікаря вперше. Тобто записатися і дочекатися того прийому через декілька місяців, ну або видзвонити когось терміново. Бо в людей, що живуть в Німеччині вже є їх лікарі. Як щось накшталт сімейного лікаря, так і профільні. Тобто наприклад в мене є невролог, він лікує моє головні болі. Я чекала на перший прийом декілька місяців, але як тільки він виписав мені лікування - я його пацієнт. Що значить я можу в будь-який момент записатися до нього у випадку emergency, я можу писати йому зайобні емейли, я можу потелефонувати на рецепцію і попросити оновлення мого рецепту чи попросити сіклів бо голова болить капець. Вони знають що в мене хроніка, їх не тре мене бачити щоб надати все це. Це доречі відбувається автоматично, вони повідомлять якщо не можуть взяти вас як пацієнта, а не навпаки. Так що ні, німці дуже рідко проходять всі ці кола пекла які я описала вище. Плюс завжди можна все випитать в свого general practitioner. Пекло для приїзжих

Незнання системи, незнання мови, завʼязка на телефонні розмови (ugh), відсутність лікарів що тебе знають і відсутність машини у маленькому місці. В Берліні можна знайти англомовних і навіть іноді україномовних лікарів, але люди на їх рецепції часто спілкуються тільки німецькою. Cайт для запису це глючний портал у пекло. Це жахливо, це знижує якість життя людей. Але знову - це не найгірше з можливого. Якість лікарів