Статистика telegram channel - @pafnutiymusienko

Черемош після дощівМости, брате Олексику,Мости ти, мій друже,Єднай нашу БуковинуЗ Червоною Русев.Най Черемош запінений,І Чорний, і Білий,Із братію із руськоюНас більше не ділить.Так писав Юрій Федькович у вірші "До мого брата Олекси Чернявського, що збудував міст на Черемоші у Розтоках". У горах протікають два Черемоші - Чорний і Білий, які зливаються поблизу карпатського села Устеріки. Далі ріка жене білопінні хвилі поміж Буковиною та Галичиною (Червоною Руссю), двома великими історичними регіонами України, які один час були в єдиній Австро-Угорській імперії, потім потрапили під владу Румунії та Польщі, та ніколи не забували про спільне походження від давньої Київської держави, Русі.На єднанні двох регіонів єдиного народу наголошує Юрій Федькович, про це молимось і ми: щоб Русь-Україна достойно пройшла усі випробування, вистояла ворожий натиск, зберегла й примножила внутрішнє порозуміння. А Черемош най собі тече, не розділяючи, а єднаючи два береги, як дві сторінки історії єдиної великої країни.Натхнення Пафнутія

Іліотропіон, сонце-людина"Іліотропіон, або узгодження людської волі з Божественною волею" - авторизований переклад з латини святителя Іоанна Тобольського (Максимовича) твору німецького проповідника та письменника Єремії Дрекселя, в якому досліджується богословське поняття узгодження людської волі з Божою. Надрукований у Чернігові 1714 року.Назва цієї книги – алегорична і складається із грецьких слів ηλιος (сонце) та ανθρωπος (людина). "Іліотропіон" уособлює соняшник (Helianthus annuus), де сонце - образ волі Божої, а власне соняшник – образ людської волі, яка не може існувати без велетенського джерела енергії, бо й створена за його видимою подобою. Кожен з нас неодноразово, мабуть, милувався захоплюючим краєвидом соняшникового поля, але сьогодні кожен соняшник мені нагадує людину, вбиту цією страшною війною. Бог створив їх проміннями Своєї енергії, щоб вони поширювали її, але ворожі кулі та ракети відібрали від них життя. Проте сила першообразу робить їх безсмертними, вони житимуть в іншому вічному вимірі, посилаючи кожному з нас життєдайні промінчики добра, без яких так важко прожити тут, на землі.Натхнення Пафнутія

Свята великомучениця Марина Народилась вона в VI столітті в родині антіохійського язичницького жреця, її годувальницею була християнка, яка навернула дівчинку до Живого Бога. У дванадцять років Марина прийняла хрещення і батько відрікся від неї, дізнавшись про це. Життєпис великомучениці дуже нагадує життєпис Варвари (лютий батько) і Катерини (відмова від заміжжя). Полюбив Марину правитель тієї області і змушував її принести жертву язичницьким богам, проте Марина мужньо сповідувала Христа і її віддали на жорстокі муки і страту. За життя Марина ніколи ні на кого й голосу не здійняла, проте на іконах часто зображують, як свята добиває кувалдою лукавого біса. До речі, свята Марина являлась Жанні д'Арк перед тим, як та вела своє військо визволяти Орлеан від англійців. Тож помолимось у день пам'яті святої Марини, щоб укріпила вона вірою кожного з нас, а, зокрема, всіх українських бійців, надихнула їх наснагою, а лютому ворогу добряче дісталось від неї такою ж кувалдою, бо зазіхає на чужі землі й чужі душі.Натхнення Пафнутія

День пам'яті перших київських мучеників за Христа, святих Федора та ІоаннаЖив серед киян, як повідомляє преподобний Нестор Літописець, варяг на ім’я Феодор, що перебував перед цим на військовій службі у Візантії та прийняв там хрещення. У Федора був син Іоан, красивий і благочестивий юнак, що також сповідував християнство.«І сказали старці і бояри: Кинемо жереб на отроків і дівиць, на кого він упаде, того принесемо в жертву богам». Жереб упав на Іоана.Озброєним натовпом язичники кинулися до Федора, рознесли його двір, оточили будинок і підсікли стовпи, на яких той стояв. Коли будинок обрушився, натовп накинувся на Федора з Іоанном і розтерзав їх. Сталося це за десяток-другий років перед хрещенням киян.Менш ніж через сто років варягів-сповідників уже вшановували в сонмі святих, а на місці їхнього будинку князь Володимир спорудив Десятинну церкву Успіння Пресвятої Богородиці. І самого князя, й увесь київський народ осяяла благодать нової віри, проте генетичні інстинкти й досі відлунюють у нашадках: руйнуємо - потім урочисто відбудовуємо, виганяємо - потім величаємо, убиваємо - потім прославляємо між святими. Як досягти раціональної серединності в емоціях та вчинках, як не впадати в згубні для душі і всієї Вітчизни крайнощі? Вчимося. Дай, Боже, не повторювати та не примножувати гріхи предків, якщо справді віруємо в Христа і називаємось Його послідовниками.Натхнення Пафнутія

День пам'яті святої Іуліанії, князівни ГольшанськоїНа початку XVII століття за архімандрита Єлисея Плетенецького біля Великої церкви Києво-Печерської Лаври відкопали домовину. На ній була прибита срібна дощечка з гербом князів Гольшанських (Ольшанських) та напис: «Іуліанія, князівна Ольшанська, дочка князя Григорія Ольшанського, преставилася дівою в літо від народження свого шістнадцяте». Коли відкрили домовину, то побачили Іуліанію як живу, але коли доторкнулись до нетлінної одежі, та розсипалась. Домовину перенесли до собору.Князівна Іуліанія походила із давнього русько-литовського княжого роду Дубровицьких-Гольшанських з містечка Дубровиця, сучасна Рівненська область. Князь Юрій (Григорій) Гольшанський був відомим захисником Волині від нападів татар і меценатом Печерського монастиря.Минуло кілька років після перепоховання і Іуліанія з’явилася новому архімандриту Печерському Петру Могилі, дорікаючи за недостатню увагу до її мощей та до мощей святих печерських отців загалом. Петро Могила наказав написати служби преподобним печерським, з більшим благоговінням шанувати їх, разом зі святою Іуліанією. Після пожежі у Великій церкві 1718 року мощі перенесли до Ближніх печер, де вони перебувають донині. Святій моляться дівчата за добру долю, а також щоб Господь допомагав берегти в чистоті і віру, і совість.Натхнення Пафнутія

Учора в Молдові святкували за юліанським календарем пам'ять святого Стефана Великого, господаря Молдовського князівстваȘtefan cel Mare și Sfânt, так іменують святого мешканці й Румунії, і Республіки Молдова, але святкують його пам'ять за різними стилями. Для цих країн, які фактично становлять один народ, він такий же просвітитель, як для нас святий князь Володимир.Стефан Великий правив князівством сорок сім років, боронив його від Османської імперії, успішно протистояв Польщі та Угорщині. Після падіння Візантії 1453 року підтримував і розбудовав монастирі Афону, хоча найбільше храмів він збудував у своєму рідному князівстві. Літописці кажуть, що після кожної перемоги на полі бою благочестивий князь зводив церкву чи цілий монастир. В одному з таких - монастирі Путна в Південній Буковині - Штефан чел Маре заповів себе поховати. Два великих святих двох великих сусідніх народів - українського й румунського/молдовського, чия пам'ять та безцінний історичний спадок спонукає нащадків шукати порозуміння.Натхнення Пафнутія

Зі святом ікони Божої Матері "Троєручиця"VIII століття, часи іконоборства. За ревне шанування святих ікон поета й творця церковних канонів преподобного Іоанна Дамаскина, який жив у Дамаску й був придворним міністром при дворі халіфа, візантійський імператор Лев III Ісавр вирішив покарати. Іоанн не був підданим імератора, але той надіслав до халіфа лист із фальшивими свідченнями, ніби Іоанн підбурює придворних до державного перевороту, його відсторонили від посади й відтяли кисть правої руки, яку повісили на міському майдані.Святий Іоанн випросив у халіфа відрубану кисть, доклав її до суглобу і став молитися про зцілення перед іконою Божої Матері. Богородиця змилосердилась і рука приросла - на знак подяки за зцілення прп. Іоанн доклав до ікони зроблену з срібла руку, від чого ікона і отримала назву "Троєручиця". Зараз вона перебуває на Афоні в сербському монастирі Хіландар, і ченці беруть у неї благословіння на кожну справу, як у своєї ігумені.Благослови і нас, Божа Мати, в Україні сущих, дай нам витримки і єдності, примножуй нашу віру й загради злі вуста недоброзичливцям, які замишляють лукаве проти нашої Вітчизни і кожного, хто стоїть на її захисті - чи на полі бою, чи в молитві. Пресвята Богородице, помагай нам!Натхнення Пафнутія

Святитель Іоанн Максимович: "Мало знати Бога, треба ще за Нього міцно триматись"Коли ти звернешся до Бога і звикнеш мовчати, тоді всього себе віддай волі Божій, щиро скорися їй і дякуй Богові, що Він благоволив удостоїти тебе невинно страждати, а якщо і заслужив ти страждання, то своїм терпінням загладиш провину і виявиш свою незлобивість. Покірна волі Божій людина тримає Бога ніби в обіймах своїх, кажучи те саме, що сказав Яків, коли боровся з Ангелом: "Не відпущу Тебе, доки не благословиш мене (Бут. 32:26)". Коли під час перекидання човна двоє тих, хто в ньому сидить, міцно вхопляться одне за одного, то доводиться обом зануритися у воду, якщо човен перекинеться. Так само для нас необхідно якнайтісніше приєднуватися до Бога і підкоритися Його всеправедній волі в негараздах, що спіткають нас, смиренно кажучи: “Роби зі мною що Тобі завгодно, о Боже мій, не упущу Тебе, і Тебе поведу в глибину водну, тим більше уповаючи на Тебе, чим менше сподіваюся на себе”. (Із книги "Іліотропіон")Натхнення Пафнутія

Молитва святителя Петра МогилиГосподи, що ж я маю робити через гріхи мої? Лише покірно в них сповідатися і через них ремствувати, і Твого прощення безперестанно жадати. Всі гріхи мої вельми тяжкими для мене є, тож ніколи не хочу [більш] їх припускатися, але за них шкодую і, доки живий, шкодуватиму. Готовий буду спокутувати і, по змозі, відмолювати.Офірую також Тобі всі вчинки мої, які є недостатні й недосконалі, щоб Ти, Боже мій, [мене] поправив і помилував. Щоб їх за вдячні прийняв і приємними для Себе зробив. І завжди мене й до кращого спонукав, і до благословенного й славного кінця мене, лінивого і нікчемного чоловіка, припровадив.Офірую також Тобі, Боже, всі побожні бажання людей благочестивих, потреби родичів, друзів, братів і сестер і всіх любих моїх. І тих, котрі мені або іншим заради милості Твоєї добре чинили, і котрі від мене молитви і служби Божої жадали, аби про поміч, ласку, підмогу, розраду, захист од небезпеки, вибавлення від мук вічних могли почути. (Із "Книги Душі, йменованої Злото")Натхнення Пафнутія

Святитель Іоанн Максимович про волю Божу та війнуЯкщо вірно, що всі лиха спіткають нас з волі Божої, то, можливо, не варто нам опиратися Його святій волі? Чи не марно вживати ліки в хворобах? Навіщо вести збройні полки проти ворога, що нападає? Чому добровільно не підносимо йому ключів від фортець наших, не пускаємо його охоче в наші землі для нашої ж погибелі? Навіщо не наслідуємо блаженнійшого архієрея Луппу, який вітав Аттілу такими словами: “Вітаю тебе, Аттіло, бичу Божий!”? (У V столітті армія гуннів під проводом Аттіли ледь не сокрушила Рим).Тим, хто запитує мене про це, відповідаю словами апостола Павла: "Не думайте про такі предмети більше, ніж треба думати; думайте не за поняттями світу цього, але за смиренним розумінням і розглядом вищого порядку Промислу” (Рим. 12, 3). У цьому богомудрому дусі постараємося розв’язувати наші непорозуміння і уявні протиріччя. Те, що руйнівні війни та інші біди відбуваються не без волі Божої, справа ясна; але звідси не випливає, що не повинно ні озброюватися проти ворогів, ні вдаватися до лікування наших хвороб, вважаючи це протидією волі Божій. "Іліотропіон" (з грецької — соняшник) Це авторизований переклад митрополита Іоанна Тобольського (Максимовича) з латини твору німецького письменника і проповідника Єремії Дрекселя. Повна назва «Іліотропіон, або узгодження людської волі з Божественною Волею»Натхнення Пафнутія