Натхнення Пафнутія

День пам'яті святителя Микити, затворника Печерського, єпископа НовгородськогоПомолімось до Микити,Бо душа його відкритаЗ юних літ святому БогуЙ Непорочній Маріам.Та святих отців зневаживІ зазнав спокусу вражу,Поклонившись і скорившисьТемряви володарям.Не лишили його браття,Привели перед Розп'яття,Помолившись до Ісуса,Щоб зцілився їхній брат.Відійшла лиха спокусаЗа молитвенне завзяття,Й став єпископом Микита,Просвітивши Новий Град.©Архимандрит Пафнутій (Мусієнко)Святий Микита походив з Києва, в юному віці вступив до Печерського монастиря і затворився в печері, попри застереження ігумена. Там йому явився нечистий в образі світлого ангела, монах не розпізнав його і довірився, після чого в нього відкрився начебто дар чудотворіння й прозорливості, він напам'ять цитував Старий Завіт, але чути не хотів про Новий. Братія почала за нього посилено молитись і біс покинув Микиту. Потім став єпископом міста Новгород, спочив 1108 року, його мощі перебувають у Софійському Новгородському соборі.Натхнення Пафнутія

День пам'яті святих рівноапостольних Кирила та Мефодія. Кирило-Мефодіївське братствоПоходили святі брати Кирило та Мефодій з міста Салоніки в Македонії, прийняли чернецтво, на прохання візантійського імператора 860 року вирушили проповідувати серед хозар. Проходячи через Херсонес, віднайшли мощі священномученика Климента Римського й зустріли чоловіка, який розмовляв руською і навчив їх цій мові. Через три роки князь Ростислав запросив святих братів до Моравії (історичний регіон Чехії) для проповіді Слово Божого слов’янською мовою. Їх вкрай неприхильно зустріли німецькі єпископи, які вважали допустимими богослужбовими мовами лише латину, іврит та грецьку. Кирило й Мефодій не відступили й склали слов’янську азбуку, переклавши Євангеліє та інші богослужбові книги на слов'янську.Широке шанування рівноапостольних Кирила й Мефодія почалося в XIX столітті, коли імена святих стали символом самовизначення слов’янських народів. У Києві 1845 року було утворено Кирило-Мефодіївське братство, яке декларувало рівноправне співіснування слов'янських народів й відродження Русі-України. Воно існувало більше року, доки московське самодержавіє не запідозрило братчиків в посяганні на цілісність імперії. Найбільш активних учасників Миколу Костомарова та Тараса Шевченка покарали: Костомаров відбув рік у Петропавлівській фортеці та був засланий до Саратова, а Шевченко довгі роки ніс військову службу в приуральських та казахстанських степах. Приналежність Куліша до братства не було доведено, але і його заслали до Тули. Проте київська та й загалом українська просвітницька еліта ніколи не забувала про подвиг братчиків, а серед киян досі живе передання, що Тарасівська, Паньківська та Микільсько-Ботанічна вулиці біля Університету названо на честь Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша та Миколи Костомарова.Моліть Бога, святі просвітителі Кириле й Мефодіє, за Київ, який сьогодні знову нещадно обстріляли росіяни. Нехай береже і зміцнить всю Русь-Україну і сокрушить ординську лють агресора, який все ще вважає себе слов'янином.Натхнення Пафнутія

День пам'яті ікони Божої Матері «Києво-Братська»Ікона спочатку перебувала в Борисоглібській церкві Вишгорода, де вперше з’явилась фатального для Гетьманщини 1654 року. 1662 року, під час війни між поляками та кримськими татарами, Вишгород було спустошено, а церкву Бориса й Гліба - розорено, однак чудотворну ікону вдалося врятувати - її пустили по Дніпру.Один татарин вчепився за ікону, намагаючись порятуватись, ікона попливла і стала серед Дніпра проти Братського монастиря. Татарин гукав звідти про допомогу, ченці почули й забрали його з іконою на човні. Кажуть, що татарин після цього хрестився і прийняв чернечий постриг у тому ж монастирі, а сама ікона стала там головною святинею.Богоявленський собор Братського монастиря зруйнували в 30-ті роки ХХ століття, ікону передали до Національного художнього музею України, проте й досі живе передання, що вона рятує потопельників, навертає до віри і, головне, зміцнює братською любов'ю та витримкою. Чого найбільше треба в час цієї війни нашому народові.

Перенесення мощей святителя Миколая в місто Барі. Зі святом, дорогі брати й сестри! ХІ століття. Візантійська імперія переживала важкий період: турки спустошували її володіння в Малій Азії, оскверняючи святині. На той час мешканці міста Барі надумали забрати мощі святого Миколая з міста Міри, щоб залучити до себе більше прочан, але цього хотіла й Венеція. 1087 року мешканці Барі все ж випередили венеціанців, першими прибули в Міри й запропонували ченцям викуп - 300 золотих монет. Ченці відмовились від грошей, тому барійці фактично викрали мощі. Через відсутність спеціального ковчега, пресвітер-італієць загорнув мощі у верхній одяг і переніс на корабель, ченці ж повідомили місту сумну звістку. Городяни зібрались на березі, але було вже пізно.Кораблі повернулись до Італії з мощами, торжество супроводжувалось численними чудотворіннями та зціленнями хворих. Спочатку свято перенесення мощей святителя Миколая відзначалось тільки в Барі, Грецька Церква, зокрема, не святкувала цей день і не святкує досі, бо втрата мощей святителя стала для неї сумною подією. Що це було, насправді, перенесення мощей чи викрадення? Дискусія триває: загроза осквернення мощей святителя була очевидною. Але й задуми барійських купців були в достатній мірі меркантильними. Судитиме Бог, але сила молитви святого не підвладна людській волі, і хто з вірою звертається до святителя Миколая за підтримкою - неодмінно здобуває її.Базиліка святителя Миколая в Барі; мощі перебувають під престолом; пам'ятник святителюНатхнення Пафнутія

Сьогодні також день пам'яті святого апостола та євангеліста Іоанна Богослова, якого називають апостолом християнської любові. Зі святом!- Любов пiзнали ми з того, що Христос поклав за нас душу Свою: i ми повиннi класти душi свої за братiв. А хто має стат­ки на свiтi, але, коли бачить брата свого в нуждi, зачиняє вiд нього своє серце, то як може перебувати в такому любов Божа? Дiти мої! Будемо любити не словом чи язиком, а дiлом i правдою. - Будемо любити один одного, бо любов вiд Бога, i кожен, хто любить, народжений вiд Бога i знає Бога. Хто не любить, той не пiзнав Бога, тому що Бог є любов. - У тому любов, що не ми полюбили Бога, а Вiн полюбив нас i послав Сина Свого на очищення від грiхів наших. Улюбленi! Якщо так полюбив нас Бог, то i ми повиннi любити один одного. (Перше послання св. Іоанна)Коли 1941 року була зруйнована Велика церква Києво-Печерської Лаври - вцілів лиш приділ св. Іоанна Богослова, як свідчення того, що лише любов здатна витримати всі випробування й давати силу жити далі.Натхнення Пафнутія

День пам'яті святих Бориса й Гліба. День жалоби в Києві за 24-ма загиблими внаслідок учорашньої російської ракетної атакиСьогодні святкується пам'ять святих князів-страстотерпців Бориса та Гліба, які загинули 1015 року від руки рідного брата Святополка, який після смерті батька - святого князя Володимира, посягнув на київський княжий престол. Після страдницької кончини князів кияни повстали на Святополка і вигнали його з Києва, а престол посів Ярослав Мудрий, який разом із Борисом, Глібом та їхнім батьком став уособленням найкращих державницьких традицій Київської Русі. Святополка ж довічно нарекли Окаянним.Таку ж картину спостерігаємо і в час нинішньої війни: російські загарбники, цинічно декларуючи примарні права на київський престол, нищать, грабують, убивають від люті, що український народ не скорився й не вийшов зустрічати з хлібом-сіллю. Святі князі Борисе й Глібе, моліть Бога за всіх захисників вашої княжеської вотчини -  України, і нехай жодне окаянство не осквернить більше святості нашої землі та її стольного Золотоверхого Києва, за який ви й положили свої святі смиренні душі.Натхнення Пафнутія

День пам'яті священномученика Макарія, митрополита Київського і всієї РусіДо обрання на київську кафедру Макарій був архимандритом монастиря в місті Вільно й ніколи не був у Києві, але на другому році правління все ж вирішив відвідати древню столицю.Варто зазначити, що вже тоді московити дуже ревно ставились, що й у Литовському князівстві є митрополит з титулом "всієї Русі". І нищили Київ агаряни часто з намови московського князя: весною 1482 року татарський хан Менглі-Гірей пограбував Київ і надіслав московському князю Івану ІІІ як трофей золоту чашу і дискос із Софійського собору.У пасхальні дні 1497 року кочовики вбили митрополита Макарія під час богослужіння на його шляху до Києва, на території сучасної Білорусі. Його поховали в Софійському соборі, куди він і прямував, мощі там перебували, доки після Другої світової війни їх не перенесли до Володимирського собору. В Україні здавна дуже шанують священномученика Макарія й моляться йому, щоб Господь зміцнив у християнській вірі та любові до Вітчизни.Макарівська церква в Києві на Татарці; мощі священномученика Макарія в столичному Володимирському соборіНатхнення Пафнутія

Незгода київського митрополита з московською анексією Київської митрополіїКоли Богдан Хмельницький зі старшиною прийняли рішення про союз із Московією, братія Києво-Печерської Лаври на чолі з архимандритом Йосифом Тризною й митрополитом Сильвестром Косовим висловили категоричну незгоду. Митрополит Сильвестр навіть зачинив браму своєї резиденції перед гетьманом. Вони відмовились присягати московському царю на вірність, а посланців на чолі з Бутурліним, що прийшли схиляти братію до такої присяги, буквально вигнали з Лаври. З часом московські посли таки змусили митрополита присягнути царю. Проте церемонію присяги проводили у Святій Софії, бо братія печерського монастиря була проти єднання з Московією. І виконувати вимогу щодо підпорядкування Київської митрополії Москві Сильвестр відмовився, надіславши делегацію до царя Олексія з низкою умов для захисту автономії Київської митрополії. Серед них - підпорядкування Вселенському Патріарху, не надсилати московських священиків в Україну, не забирати українське духовенство в Московію, поширити юрисдикцію київського митрополита  на Волинь та Литву. Після смерті митрополита Московія порушила кожну з цих умов.Києво-Печерська Лавра часів митрополита Сильвестра; фреска митрополита в Михайлівському Золотоверхому соборі; гравюра з віршованою епітафією митрополитові, його могила у Великій Печерській церкві не збереглась.Натхнення Пафнутія

Христос і самарянкаРаз Христос побачив зранку в полі самарянку:До криниці молодиця вибралась із дзбанком."Помогайбі, чоловіче, мандрівнику Божий!" -"Тобі також, молодице, нехай Бог поможе!Чи далеко воду носиш в широкому полі?Може, й сама жито косиш? Не послав Бог долі?..." -"Раз питаєш, мабуть знаєш, Господня людина…Не минула й мою хату нещасна година.Марнувала красне літо, толочила жито, Люди в полі снопи в'яжуть - а мені закрито.Колоски збирають діти, лоскочуться п'яти,А у мене (де подітись?) знов чужий, вже п'ятий…" -"Добре робиш, що не криєш, Господь усе знає,Що сльозами нині сієш - повік не минає.Мине літо, й косовиця, чуєш, молодице?А ти носи добрим людям цілющу водицю!" -"Так і роблю: кожен ранок молю Бога й прошу,Набираю води в дзбанок і усім розношу.Всім, хто косить, хто снопує, всім, хто Бога чує,Всім бійцям на полі бою, де ворог лютує.Я цілющою водою змию піт із кров'ю,Напою їх чистотою, Божою любов'ю,Хай Господь зцілить їм рани. Добре роблю, пане? Хай з цілющою водою мир святий настане!" -"Ця вода й рани загоїть, і силу потроїть,І від неї кожне військо перед вогнем встоїть.Носи воду, цим спасешся, і спасеш багато,Буде й бійцям Перемога, й на душі свято!"… Ходить Бог по Україні, зцілює, втішає,Всіх, хто має чисту віру - в біді не лишає.А та віра - як водиця, треба щодня пити,Щоб із Богом, як годиться, во вік віків жити.©Архимандрит Пафнутій (Мусієнко)

"Ні! Цей народ із крові і землі я не відам нікому і нізащо!" Микола ВінграновськийНі! Цей народ із крові і земліЯ не віддам нікому і нізащо!Він мій, він я, він — світ в моїм чолі,Тому життя його і ймення не пропащі.Ви чуєте? Це мій народ — як сіль,Як хрест і плоть мого життя і віку,І тому доля моя, щастя, більЙому належать звіку і довіку!У битві доль, політик і системМої набої — у його гарматах.Я не слуга його, я — син його на чатах,Я — син зорі його, що з Кобзаря росте.Я — син його по крові, і кісткахІ по могилах, і по ідеалах.Не вам з оскіпленими душами в забралахЙого звеличувать в фальшивих голосах.Я — формаліст? Я наплював на зміст?Відповідаю вам не фігурально— Якщо народ мій числиться формально,Тоді я дійсно дійсний формаліст!Та де вже дінешся, раз мир заколосивПустоколоссям вашим в сиві ночі,Жаль одного, що в леті до красиНароду ніколи і плюнуть вам у очі!Ні! Мій народ не дим, не горевіз,І я не дам його по брехнях і по кривдах,Я не пір’їна в гордих його крилах,Я — гнівний меч його, що від Дніпра до звізд!Натхнення Пафнутія