Про загробну долю померлих у Старому й Новому ЗаповітіТретя книга Ездри так описує гірку  долю померлих за старозаповітніх часів: “Коли піде остаточне рішення від Всевишнього, щоб людина померла...  і якщо буде з тих, що знехтували і не служили дорозі Всевишнього, і з тих, що зневажили Його закон, і з тих, що ненавиділи тих, які бояться Бога, то ці духи не ввійдуть до помешкань, але, блукаючи, будуть відразу в муках, завжди в болях і сумні, на сімох дорогах." Як бачимо, посмертна доля кожного була суворо визначена критеріями праведності за версією Старого Заповіту, про милосердя Господнє і Його любов тоді не говорив ніхто.Тому й зійшов Христос перед Воскресінням у пекельні підземелля, де карались померлі, і звільнив не тільки Адама та Єву, а й багатьох інших праведників, умилосердившись за добрі справи, які безперечно й у них були, а також зглянувшись на скорботу їхніх ще живих рідних, котрі не відали загробної долі своїх родичів і не знали, як за них молитись. Так і укріпилась у Новому Заповіті з часом традиція поминати покійних і відправляти спеціальні богослужіння. І в ці світлі пасхальні дні ми відвідуємо могили наших покійних, запалюємо свічки, служимо панахиди, вірячи, що прихилиться Господь до наших молитв і дасть їхнім душам вічний мир, який неможливий без Його жертовної Самовідданої любові.Натхнення Пафнутія