"Господи, допоможи нам!"
Так сьогодні приходять до Христа українці.
"Сил уже немає. Біси долають нас. Внутрішні вороги, зовнішні вороги. Втома, страх, біль. Ми вже не знаємо, звідки брати сили. Нам потрібна допомога!"
А Господь мовчить.
Саме так було з хананеянкою. Вона кричала до Христа, просила за свою доньку, а Він "не відповів їй ані слова".
Мабуть, найважче випробування віри — не коли Бог каже "ні", а коли Бог мовчить.
Бо коли Бог мовчить, нам починає здаватися, що Він далеко. Що не чує. Що залишив нас самих серед усього цього божевілля.
Але Євангеліє говорить інакше.
Христос мовчить — і йде далі, а хананеянка йде за Ним.
Вона не отримала відповіді, але отримала можливість залишитися біля Нього.
І зрештою її молитва стає зовсім простою:
"Господи, допоможи мені!"
Без пояснень. Без торгу. Без доказів власної правоти.
Ми можемо просити Господа про перемогу, про мир, про зцілення, про припинення війни, про порятунок близьких. І маємо просити.
Але наша віра не може залежати від того, наскільки швидко Господь виконає наше прохання.
Бо головне — не тільки отримати від Бога те, чого ми хочемо.
Головне — не втратити Бога, коли Він мовчить.
Може зникнути розрада. Може зникнути відчуття Божої присутності. Може зникнути навіть упевненість у тому, що завтра буде легше.
Але не повинна зникнути одна річ: ми йдемо за Христом.
Навіть коли Він мовчить.
Навіть коли попереду темно.
Навіть коли сили закінчилися.
І сьогодні Україна теж може стояти перед Христом, як та хананеянка.
Зі своїм болем.
Зі своїми дітьми.
Зі своїми могилами.
Зі своїми страхами.
Зі своєю виснаженою, але ще живою молитвою:
"Господи, допоможи нам!"
І якщо Господь мовчить — ми не підемо.
Якщо Господь не відповідає — ми не відвернемося.
Якщо сили закінчуються — будемо триматися за край Його одежі.
Бо ми — не ті, хто вірить лише тоді, коли бачить чудо. Ми — ті, хто йде за Христом навіть у темряві.
І тому, Україно, не відступай.
Не відступай від молитви.
Не відступай від Христа.
Не віддавай свій біль відчаю.
Нехай сьогодні наша молитва буде короткою, але такою, яку неможливо зламати:
Господи, ми більше не можемо, але ми все одно йдемо за Тобою. Бо Ти — наш Господь. І крім Тебе нам нікуди йти.
І, можливо, саме в цю мить, коли нам здається, що Небо мовчить, Христос дивиться на нашу землю і каже:
"О Україно, велика твоя віра! Нехай буде так, як ти хочеш!"