Розчарування православ'я — одне з основних завдань, що сьогодні стоять перед православними.
Бо темний народ досі часто сприймає Таїнства та інші священнодійства як камлання: батюшка щось прошепотів, покропив, покадив — і космос має негайно відреагувати.
"Колдуй, бабка, колдуй, поп..."
Так народжується зачароване православ'я. Там усе таємниче, але мало що зрозуміле. Все заплутане, обвішане прикметами, страхами, "мені одна бабця казала" і сакральними технологіями на всі випадки життя.
Захворів — освяти. Посварився — замов молитву. Загубив гроші — постав свічку. Хочеш, щоб сусід подавився — тут уже, правда, складніше, але народна кмітливість і тут щось придумає.
А Христос прийшов не для того, щоб усіх заморочити.
Христос воплотився, щоб морок розвіяти.
Євангеліє не перетворює людину на споживача магічних послуг при храмі. Воно повертає їй розум, свободу, відповідальність і здатність бачити Бога не в наборі езотеричних маніпуляцій, а в живому відношенні любові.
Тому, якщо ми не хочемо, щоб люди розчаровувалися у вірі, нам іноді потрібно добре розчарувати саму віру — тобто звільнити її від наших дурних уявлень про неї.
Бо який толок зі сплячої красуні?
Так що цілуйте її з любов'ю.
А не ґвалтуйте своєю хворою уявою.