Кожен із нас — творець. Бо ми створені за образом Творця. І якщо в нашому житті зникає творчість, життя поступово перетворюється на механічне існування. Творчість завжди відкриває новий горизонт. Вона розширює межі світу. Хоч трохи, але розширює. Є й інший шлях — хімічний: алкоголь, наркотики, азарт, секс, нескінченна гонитва за новими враженнями. Усе це теж обіцяє «розширити свідомість». Іноді навіть здається, що людина справді побачила щось нове, але найчастіше вона не виходить у вічність. Вона просто тікає від себе. Ми  створені для іншого. Для того, щоб змінювалася не лише  свідомість, а саме її буття. І найсильніше я відчуваю це на Літургії. Коли стою перед Престолом, розрив простору й часу здається звичайною справою. Начебто ти тут. Читаєш сотні імен. Готуєшся до проповіді. Слідкуєш, щоб хор не сфальшивив. І водночас уже не зовсім тут. Бо Літургія — це не втеча від реальності. Це входження в Реальність. У ту саму Таємну вечерю, на Голгофу, у порожній гріб, у Царство Боже, у вічну раду Пресвятої Трійці. Ти залишаєшся собою — і водночас стоїш як ікона Христа. Не тому, що перестав бути грішником. А тому, що Христос входить у твій час і відкриває в ньому вічність. Стояти на межі світів? - звичайна  справа. До зустрічі на Літургії. До зустрічі з Вічністю.